Без облич
Навіть, коли захочу врятувати тебе - не зроблю цього.
Хочеш, я розповім тобі одну історію? Колись жила на світі маленька пташка. Вона була гарною, але такою недотепною, що без будь-якого відчуття страху летіла прямо в лапи смерті, аж доки крила не зробили останній помах і її маленьке серце не перестало битися. Ось так.
Знаєш, кого мені нагадує ця пташка? Тебе. Ти так само поспішаєш до мене. Але чому я повинен бути твоєю смертю? Чи це не надто жахливий кінець для тебе?
Чи повинен я попередити, врятувати? Якщо відповім "Так", я зможу стримати своє слово?
Хіба я не казав, що кохання - зло?! Хіба не намагався впевнити тебе в цьому? Чому не вірила, що я можу тебе вбити? Тепер - віриш?
Сьогодні я бачив, як тобі погано. Я бачив, а головне - відчував.
Чому я не міг знайти тебе раніше? Думав, що тебе не існує, що ти якась примара, якщо приходиш лише уві сні.
Ти - реальна. Справжня. Я зрозумів. Тепер я знаю, що ти намагалася мені сказати. Кажеш, не я тебе вбивав? Чому? Хіба, бездіяння - це не вбивство? Хіба те, що я нічого не робив, не означає того, що я винен більше за всіх. Чому? Бо я не відчув. Не зміг.
#4945 в Різне
#4745 в Сучасна проза
Відредаговано: 07.07.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
