Стільки питань - жодної відповіді.

Як це - Тікати від самого себе? Бути загнаним у глухий кут власною гордістю? Бути зпустошеним, знівечиним, розбитим?

За хвилину я зміг пережити те, що тобі доводилося терпіти так довго.

Не відчуваю нічого, крім страху. Тваринного страху.

А ти? Певно, ненавидиш мене. Я не проти. Так навіть веселіше. Терпиш і ненавидиш.

А я? Знущаюсь і сміюсь. Сміюсь? Це швидше схоже на сміх крізь сльзи. Це не дивно, це жахливо. А, знаєш, чому? Бо я ніяк не можу викинути твій образ з голови. Він такий реальний. Бо я думаю, що ти існуєш, і, нехай, ніхто не вірить, я знаю, що це правда.

Я повільно помираю. Я більше не можу боротися. Бо те, що я бачу мене вбиває. Змушує страждати.

Я - монстр. Тепер ти віриш мені? Коли я кажу про це, коли кричу, коли мене розбиває на уламки одна лиш думка про тебе.

Бо ти - справжня.

А я більше схожий на психа. На того, хто бачить тебе або ж свою смерть.

Коли я вперше побачив тебе, що я відчув? Я злякався.

Відчуття того, що знаю тебе не полишало мене.

Реальність настільки змішалася з вигадкою, що неможливо було розпізнати, що то було.

Я бачив тебе настільки часто, що з легкістю міг би намалювати тебе прямо зараз, але навіщо?

Тому що втратив тебе. Тепер, коли знову бачу тебе, стає не по собі. Страх, відчай залишили настільки помітний слід, так, що піт стікав градом, коли я прокидався вночі від власного крику. То, що ж мені снилося?

Я не міг знайти відповідь на це питання, як сильно не намагався б.

Одне я знав напевно - у сні була ти, намагалася щось сказати, а потім...

Що ж було потім?

Мене так підводить пам'ять чи є щось, що мій мозок не хоче згадувати?

Є щось, що так глибоко засіло у моїй свідомості, щось таке, від чого кров стигне в жилах?

Якби ти допомогла мені, допомогла позбутися цих жахіть.

Мені потрібна підказка, бо сам я вже давно не можу впоратися з цим.

Іноді, коли я не можу заснути, намагаюся згадати тебе, але твій образ потроху згасає, чому?

Ти так неочікувано з'явилася у моєму житті, а тепер хочеш так само стрімко зникнути?

Я навіть не знаю твого імені, але продовжую спостерігати за тобою.

Кожного разу, неначе  дивлюся старий фільм. В ньому немає сенсу. І він завжди чорно-білий.

І знову - чому?

Чому саме ти? І чому саме я? Хто відповість на всі мої запитання?

Може - Ти?