Без облич

Запам'ятай: твій найстрашніший ворог - ти сам.

Скажи, коли я втратив тебе? Коли сталося те, чого я боявся найбільше?

Я вважав, що ти ніколи не покинеш мене, але помилявся. Думав, тобі не вистачить сміливості, але ти лишила мене, залишила в дурнях.

Не правда. Я знову брешу. І тобі, і собі. Я сам пошив себе у дурні. Давно, ще з самого початку.

Мені вистачало лиш розуміння того, що ти поряд. Розуміння, але не усвідомлення.

Тобі було боляче? Навіть не так. Тобі було боляче! А мені було все одно.

Ти плакала, кричала, звинувачувала себе, а я стояв у стороні і спостерігав.

Я - егоїст. Можливо, в глибині душі мені було шкода тебе, але жалість - надто бридке почуття. Якщо це жалість до себе, або якщо жалість до когось.

Ненавиджу. Але кого більше? Себе чи...Себе?

Ненавиджу себе того, хто дозволив покохати такого як я комусь, чи себе, котрий ніколи не звертав на тебе уваги.

Чи думав я, що ти зможеш підти? Ні. Чи сподівався? Так.

І скільки разів я не питав би себе, чи то тверезим, чи повністю підвладний алкоголю - відповідь завжди однакова: "Я кохаю Тебе".

Подобається

#4951 в Різне
#4762 в Сучасна проза

Відредаговано: 07.07.2018