Остаточний перехід

19.

Хутір Мотронівку Куліш переіменував на Ганнину пустинь. Так і відбувся остаточний перехід від душевної до духовної культури… Вже не плекаючи власних видавничих проектів, він все ж не перестає дбати про розвиток української періодики… Так, чистий прибуток від збірки «Дзвін», що вийшла в Женеві 1893 року він передав на видання часописів «Народ», який редагував Іван Франко та газети «Хлібороб», першої газети українською мовою у Наддніпрянській Україні… 

Куліш не був безпристрасним споглядачем життя. Роздуми, критичне сприйняття дійсності входили органічною частиною до його ліричних та епічних творів у поезії. Значення його поезії для його сучасників було впливовим. Хоча, додаючи пориванню почуттів холодного розсудку, поет Куліш втрачав як лірик…

Звісно, чим старішим він ставав, тим його душі було милішим те, «в чому немає рум`ян та пози…»[1] Так і відбувається перехід від душевної до духовної культури.

Гуманістичні ідеали Куліша безсумнівні. Та сам він так і не дав чіткої відповіді щодо розв`язання клубка соціальних, релігійних та національних суперечностей свого часу…

Однак твори його й сама особистість була й залишається зарядом на майбутнє…

«Жилище Боже не костьол, не церква,

А чисте серце, правий дух…»[2]

Любов до ближнього не похідьки, а самою суттю – була жариною його серця…

«Так, наприклад імена Шевченка, Костомарова, Куліша, Марка Вовчка та ін. бачимо серед підписів під протестом проти юдофобських вихваток певної частини друкованих видань 1858 р.»[3]

Свій перший літературний твір «Циган» Куліш написав ще гімназистом… Твір цей опубліковано в альманасі «Ластівка» 1841 року. Останній твір Куліш писав у повітрі, на смертному одрі.

«…І навіть в смертних муках агонії
В повітрі пише ще його рука…»[4]

[1] А.Мюссе «Віктору Гюго».

[2] П.Куліш «Петро Сагайдачний».

[3] М.Грушевський, «Нарис історії українського народу», Харків, 2022, стор.450.

[4] М.Зеров «Куліш».