Втілено історичну гіркоту.

17.

... Зусилля розуму плодять не стільки знання, скільки незнання. Зловіщий парадокс... Люди забавляють себе. Але, як казав Володимир Тендряков, – будь який спалах розуму – це спалах всього всесвіту…

У Куліша неможна встановити чітких кордонів між особистими та суспільними темами. У його ліричних, епічних, прозових та драматичних текстах втілено історичну гіркоту. Гіркоту, рясно замішану із надіями, сподіваннями, вірою, попри будь що... Народжені гнівними чи скорботними роздумами (особливо в останні роки життя) над чим? Над проявами байдужості й лінощів співгромадян... Страждати – доля видатних людей... Хандра та скорбота – чи не найзатята властивість виваженого світогляду, загартованого характеру… Це і було свого роду новий погляд порівняно із примітивним оптимізмом буржуазії, що тоді вже народжувалася, стрімко… Та, все ж – у творах його звучить тема свободи, як необхідної умови для щастя людини, навіть особистого!!!

Особливо, як на мене, це відчутно у вірші «Lago Maggiore»

Хожу берегами,

       Та й не нахожуся;

Дивлюсь на сади зелені,

       Та й не надивлюся,

       Сади-виногради

       В воду поринають;

Поуз берег ясні смуги,

       Як срібло, сіяють.

       Шукаю-питаю

       Зеленої рути,

Щоб тебе, мій рідний краю,

       Навіки забути.

       В тобі, рідний краю,

       Люди туманіють;

По степах твоїх розлогих

       Будяки красніють.

       Тобі, рідний краю,

       Не дав Господь долі.

Розкинулась твоя доля

       Могилами в полі.

       Зійду на могилу,

       Гляну на Вкраїну…

Помандрую в чужі землі,

       Та там і загину.[1]

[1] https://library-poems.com/lago-maggiore-panteleymon-kulish/