Радість творчості

8.

Більш вірний виказ елементарних пристрастей можна швидше знайти серед нижчих класів суспільства, ніж серед вищих. Ймовірно тому, Куліш здійснює своєрідний «перехід» із дворян до хуторян…

Це не просто збагнути читачам… Читачам, весь вільний і невільний час яких нині забирають розумні онлайни геджетів та екрани телевізорів – цього «гробу нашого насушного».

А сердце поета знаходиться у розладі із розумом…

Радість творчості – сильніша із всіх спонукань…

«… Піснями тут  ми з богом розмовляєм,

Вселенна серцю нашому відкрита,

І області ми ширші осягаєм,

Ніж та бідота, золотом окрита…»[1]

Схильність передавати у творі особисті обставини у замаскованому вигляді – невід`ємна властивість будь-якого письменника…

І читач може простежити біографію письменника за його творами.  Слід уважно читати. Без справжньої пригодницької біографії не існує творчості.

Уподібнення автора з ідеальним героєм Куліш втілив у драмі «Байда, князь Вешневецький» та у «Великих проводах», зробивши речником своїх поглядів «культурника» Голку, і в поемі «Магомет і Хадиза» в якій ототожнив з реформаторською діяльністю Магомета серед арабів свою проповідь серед українців євангельського принципу любові до ближнього… та месіанське призначення культурних правителів[2]…

Творів, проникнутих чесним патріотичним ентузіазмом, немало у літературах всіх країн і всіх епох; але якщо автор не здатен вдихнути життя у світ своїх героїв, його поривання нічого не варті…

«…особливе спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі…» Так писав Тарас Шевченко Кулішу 5 грудня 1857 року…

Куліш пережив і славу, і покарання, і любов, і успіх, і прокльони, і забуття… Він заслужив все це сам.

«Різнобічні таланти й знання робили Куліша надзвичайно цінним рушієм літературного руху…»[3]

[1] П.Куліш «Праведне пануваннє»

[2] Є.К.Нахлик «Пантелеймон Куліш», К.,1989., стор.40.

[3] М.Грушевський, «Нарис історії українського народу», Харків, 2022, стор.467.