Не з недужого духу

7.

Не з недужого духу виходила особистість Куліша.  Поглянемо (уявно) хоча б на його інтимне життя, бурхливе… А ця тема цікавила багатьох дослідників… Так Олександр Дорошкевич «дослідив» взаємини Пантелеймона Куліша і Лесі Милорадовичівни… І, навіть, видав у 1927 році книжку[1]… Аж на 120 сторінках розгортаються там події тої розвідки, підтверджені листами…

Не припинялися ці «пошуки»… І от вже Віра Агеєва, професор Києво-Могилянки долучилася темою «Коханки і еротика батька українського роману». Охочі можуть прочитати увесь її твір[2]

Ось, пані Агеєва заявляє: «Куліш був доволі старосвітським у своїх уподобаннях, любив сентиментальні повісті та вважав неймовірно популярну Жорж Санд поганою письменницею…»

І, може,  правильно робив. Жінки-письменниці  – то особлива тема… Їм писати книжки, що перед дзеркалам сповідуватися… Можуть це робити  годинами, у нашому випадку – томами…

Так Луїза Мюльбах, у середині того ж дев`ятнадцятого століття, за тридцять шість років примудрилася написати двісті сорок сім томів романів і новел… Серед них біля двох сотень – «історичного змісту»… «Ці історичні твори, у яких просторікувато й без усякого зазріння совісті, але із обов`язкковим моральним засудженням, зображувалися картини беспутного насилля і розврату, буквально завоювали світ…»[3]

«Якраз роман з українською Жорж Санд, – пише пані Агеєва –  і став для нього драматичним випробуванням. Марія Маркович надіслала Кулішеві для публікації свої перші оповідання, метрові твори неймовірно сподобалися… Нібито він і вигадав псевдонім "Марко Вовчок". (Згодом мстиво, – мстивість таки характерна для його натури, – наполягав, що одразу, мовляв, відчув її "вовчу" хижу натуру. Куліш дуже швидко обрид Марії Олександрівні своїм моралізаторством та іпохондрією. Це вперше не він кинув жінку, а обраниця зреклася його. Не добившись взаємності, умить перейшов від обожнювання до ненависті.

Успішна й самодостатня письменниця дратує й обурює, їй не потрібна чоловіча підтримка, а відтак не можна зіграти звичні в патріархальному соціумі чоловічі ролі…»[4]

Тут не все відповідає дійсності…  Я знаю, що розворушу осине гніздо… Адже стосовно жіночої романістики – їх оцінка у контексті історії літератури поки що відсутня …

Мистецтво – це постійна боротьба між фантазією та контролюючим її розумом. У жінок –дещо інакше. Про це краще почитайте в Артура Шопенгауєра…

Як обмовився Леон Фейхтвангер: « Малий сосуд, одного разу наповнений, не прийме вже нічого,  хоч обруш на нього океан…»[5]

Отже, дослідниця із Могилянки називає лише 2 жінок, до яких Куліш не рівно дихав: дружину Опанаса Марковича – Марко Вовчок та дружину Леоніда Глібова Параску… На цьому її розвідки завершено… Завершено так: « … Пантелеймон Олександрович іти на остаточний розрив зі своєю дружиною не хотів, тож він повертається до звичної петербурзької праці і знову стверджує, що немає більшого щастя, як книги і здобуті з них знання…»

Однак – не густо про кохання та про щастя…

«… Я глибоко в душі й любов таю й ненависть;

Осуджує ж мене мізерна тільки зависть.»[6]

А за кількістю романів із жіночою белетристикою може посперечатися хіба що Олександр Дюма… Налічується понад п`ять сотень романів і п`єс, які Дюма підписав своїм ім`ям… Кажуть, жодна людина не прочитала їх всі, навіть він сам… Одного разу він без обиняків признався: « Я підписав цю книгу, але я її не читав», – і все життя наївно дивувався, чому його за це осуджують…»[7]

[1] Ол.Дорошкевич «Куліш і Милорадовичівна», Київ, Слово, 1927.

[2] https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-49237945

[3] Л.Фейхтвангер СС у 6 томах. М. 1991, т.6, стор.556.

[4] https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-49237945

[5] Л.Фейхтвангер СС у 6 томах. М. 1991, т.6, стор.639.

[6] П.Куліш «Царська грамота», 9-й рядок.

[7] Л.Фейхтвангер СС у 6 томах. М. 1991, т.6, стор.561.