3.
… Письменники і дослідники замислювалися над природою літературного таланту Куліша, багатогранною… Адже вона охоплює всі жанри літературної діяльності людини дев`ятнадцятого століття, включаючи і видавничу…
Хто він насамперед? Поет, прозаїк, драматург, фольклорист, історик, перекладач, літературний критик, журналіст, видавець, редактор, творець українського правопису, громадський діяч, ХТО?
І кожне запитання вже у собі ділиться на більш галузеві розгалуження.
Коли поет, то хто: лірик, епік?
Коли прозаїк, то хто: романіст, новеліст, есеїст?
І запитанням цим немає кінця.
Щось схоже на останню гексаграму «Книги Перемін»[1] – НЕЗАВЕРШЕНІСТЬ… І цикл творчого світу повертається на новий лад, навколо внутрішнього сонця…
Самому Кулішу, напевне (можу тільки здогадуватися) так і здавалося – зміни творчого пошуку не закінчуються… Тож, навіть помираючи, вже в агонії, правою рукою він щось ще писав, на повітрі власного подиху, останнього…
«…І навіть в смертних муках агонії
В повітрі пише ще його рука…»
Далі буде.
[1] «Книга Перемін» - найстарійший текст якої «І-Цзінь» датується IV століттям до нашої ери.