ІІІ Відпустила

Я сьогодні відпустила літо.

Прохолодою повіяло з полів,

Десь за хмарами сховалось сонце,

Мир і спокій у душі моїй.

Не пече, не палить літня днина,

І змиває дощ із серця жар,

Виснажена, випалена літом,

Мрію згубить цей жар.

Я сьогодні попрощалася з літом,

А воно на тонкі павутинки порвалось,

Хай летить кудись далеко з вітром,

Я сьогодні усміхаюсь в дощ.

***

Я живу, я така ж як завжди,

Я пишу, може, більше, ніж треба

Я працюю і мрію, і думаю…

І не думай, що тільки про тебе.

Я ночами солодко сплю,

Вранці кава в моєму «Раю»,

Іноді я про тебе згадую,

Шкода, що майже не знаю.

Мені весело було з тобою,

Я неначе у юність попала,

Я хотіла тебе трішки вразити,

А натомість, мабуть, налякала.

Ти живи, будь таким, як завжди,

Ти працюй, може, більше, ніж треба,

Ти не згадуй, забудь про мене,

Я сьогодні забуду тебе.

***

Згасає літо непомітно,

Й поволі огортає нас туман,

Згасає літа тепло і світло,

І зникає мій самообман.

Хай плаче дощ іскристими сльозами,

Я плакати не вмію, хоч болить,

Я знаю, ти любов моя остання,

А я її повинна загасить.

Я навіть розказати прав не маю,

Я сильна, я терпляча, я мовчу…

Хай плаче дощ, сховаю в ньому сльози,

В туман осінній прошепчу: « Люблю»…

***

Не скажу більше люблю,

Я тебе не торкнуся ніколи,

Я тебе видихаю повільно-повільно…

Я тебе відпускаю на волю,

Ти так глибоко у мені.

Полонив серце, душу і мозок,

Я тебе видихаю повільно-повільно…

Відпусти вже мій розум.

Ночі-сни, розмови з тобою,

Дні-тумани густі над душею-озерцем,

Я тебе видихаю повільно-повільно…

Відпусти моє серце.

Я малюю картини словами,

Заливають дощі квіти в полі,

Я тебе видихаю повільно-повільно…

Та забути не зможу ніколи-ніколи…

***

Я йшла не своєю планетою,

В світлі сонця чужого купалася,

Дивувала я всіх, сама дивувалася,

Я чужими долями гралася.

Дарувала усім надію,

А сама вже нічого не ждала,

Поступово втрачала я віру,

Я сказала, що я не любила.

Буду знов дарувати надію,

Буду всім дарувати дива,

Йтиму далі чужою планетою,

Де для мене сонця нема…

***

Я повернулась у реальність,

А ти зоставсь у мріях і снах,

Такий незвичний, нереальний,

Вільний птах.

Своїм крилом торкнувся серця,

Відчула я незвичні почуття,

Парила із тобою я над світом,

А потім повернулась у життя.

Я повернулась у реальність,

Тут все моє і я своя,

А ти незвичний, нереальний…

Минув, як сон пустий… Тебе нема…

***

Огортають уже землю осінні тумани,

Лист пожовклий опав і повітря гірчить,

І пізня осінь уже не надихає,

Я майже не римую, не болить.

Уже нічого не нагадує про літо,

Змінилось усе довкола і в душі,

І не тобою буду взимку гріта,

І не тобі будуть мої вірші.

***

Я тепер твоя Зима!

І холодна, і мінлива, і казкова.

Я тебе чекала вічність,

А у тебе, мабуть, випадкова...

Скоро я сніжинками впаду,

Розцілую твої очі й губи,

Ти в свої долоні сніг візьми,

Подивись як тануть буду...

Я тепер твоя Зима,

Я в сніжинці кожній і в тумані,

Я морозом на твоїм вікні 

Напишу зізнання у коханні. 

***

Безкінечні без тебе ночі,

Тільки спогад про тебе маю,

В душу дивляться зорі-очі,

Ти до мене повернешся, знаю!

***

Я тебе сама знайшла, сама і втрачу,

Спогади втоплю у білих хмарах,

Там, де світло ніжне, чисте,

Там, де я літала…