Мій образ вигаданий, мій герой уявний,
Зійшов зі сторінок книги недописаної,
Говориш ти зі мною фразами-словами,
Мною писаними…
Я сторінки читаю і листаю,
Продовжуючи діалог у думках,
Щоразу кому замість крапки ставлю,
І бачу тебе в снах…
А насправді ж тебе не існує,
Просто схожий на когось у житті,
Я щодня намагаюсь збагнути,
Хто ж насправді потрібен мені?
***
Шкода, що ти не знаєш про любов,
Тому моєї так боїшся ти,
Бо ти Чугайстер! А я Мавка!
Я з квітів, вітру і трави…
Я шелест вітру у діброві,
Я хвиля по пшениці золотій,
Мене зловити не вдалось нікому,
А ти заплутав поглядом своїм.
Колись в такій я пастці побувала,
Тоді обдерла душу в кров,
Усіх Чугайстрів потім я вбивала,
І раптом… Я згадала про Любов!
Я вирвалась із сірих буднів,
Відкрила серце, щоб любить,
А ти втікаєш, тонеш у багнюці,
Моя любов Чугайстра може вбить?
І зупинилась я посеред степу,
Я плакала дощем рясним,
Якщо Чугайстра я вбиваю,
Чому я помираю з ним?..
***
А любов буває така різна:
Із щирою посмішкою,
З брехливими словами,
Така солодка на смак, і на дотик липка.
То крила дарує,то в прірву кидає,
То поряд з тобою, то зовсім зникає,
Неймовірна, ніжна, загадкова,
Довгождана, таємнича, випадкова,
І безглуздою буває, і невчасною,
Чи буває любов прекрасною?
Чи буває вона без смутку і болю?
Чи так складно тільки у нас із тобою?
***
Потопала у хвилях життя,
Морок душу мою полонив,
І неждано цілунком світанок
Ніжно-ніжно мене розбудив.
Я спросоння мружила очі,
Я не вірила вже у дива,
Я назвала тебе, моє сонце,
Світло, щастя, любове моя!
Я повірила знову у світло,
Перестала у тінь ховатися,
Я летіла без крил над світом,
Не боялась, що мало статися.
Та неждано пропало сонце,
І у серце просилася тьма,
Я чекала на тебе коханий,
Де пропав? Чом так довго нема?
Сонце в душу приходить не завжди,
І лише, щоб розсіяти тьму,
Якщо сонце моє пропало,
Отже, в світлі я вже живу.
***
Навесні у квітучому травні
Розквітала троянда одна,
Біля неї ходили,її поливали,
І здавалось найкраща вона
Сонце ніжно торкалось пелюсток,
Теплий вітер її цілував,
А щоночі, як усе вже спало,
Талалайко у небі співав.
Талалайко - то місяць брехливий,
Він дарує світло чуже,
Він бентежить, п’янить, серце мліє,
Ніч скінчилась – скінчилось усе.
Заслухалась пісню троянда,
Голос місяця зачарував,
Навіть слів не хотіла чути,
Лиш би голос, той голос лунав.
Вдень вона затулялась від сонця,
Від дощу і від вітру ховалась,
З нетерпінням чекала ночі,
Талалайком усе милувалась.
І минула весна, було літо холодне,
Осипались пелюстки поволі,
А той місяць брехливий співав,
Уже іншій квітці десь у полі.
***
Ти сьогодні місяць у полоні ночі,
Ти сьогодні світиш лиш мені.
Мої очі - зорі, твої очі - зорі,
Ти сьогодні мій.
Ти сьогодні прохолодний ранок,
Я сьогодні, як роса жива.
І спросоння тихий поцілунок,
Ти сьогодні мій, а я твоя.
Ти сьогодні день спекотний,
Я сьогодні сонце у тобі.
Добігає вечір, знов розлука,
Ти в один бік, а я в другий… Ми чужі.
Ми чужого щастя украдем частинку,
І вкладемо їх у наші ніч і день.
Відтепер ти місяць у моєї ночі,
Відтепер я сонце у твій день.
***
Очі-зорі, очі-ніч,
Коловороти бездонні очі,
То манять, то колять,
А серце болить…
Неймовірної сили й краси.
Очі, що світ закрили,
Очі Бога чи Сатани,
Що ви очі зі мною зробили?
***
Лише зустріч на кілька годин
І на згадку лиш фото в і -неті,
І я знаю десь погляд блукає
У маленькім куточку планети.
Чи згадає той погляд іще,
Ту жаринку, що спалахнула,
Я ж гадала той погляд цілющий,
А натомість я в нім потонула.
Потонула й не хочу рятунку,
І не хочу спасенною бути,
Я б тонула, тонула, тонула…
Лиш би погляд той знову відчути.
***
Чого мені іще в цьому житті хотіти!?
Все ніби вже і сталося, і вдалося.
Сім’я, робота, діти…
Та щось перевернулося і почалося…
Невпокійливі, задумливі ночі.
На устах лиш твоє ім’я,
Засинаю з усмішкою,
Прокидаюся з нею,
І нічого, що я не твоя,
Хай далеко чи зовсім близько,
Хай думки твої не про мене,
Ти для мене чомусь такий рідний,
Я щасливою зіркою стану для тебе,
Де б не був ти, в якому місці,
Хто б не був би зараз з тобою,
Я так хочу, щоб був ти щасливий,
Милий образ, придуманий мною.
***