РОЗДІЛ 11 Новий етап життєвого шляху

Через півтора місяця я знову виступала перед публікою з новою концертною програмою. Текст, який народився спонтанно став новим хітом, який лунав звідусіль. Новий 2026  рік розпочався з запису чергового студійного альбому під назвою,, Переродження почуттів ''. Друзі музиканти були вражені звучанням моїх нових пісень.

-- Юлю, ти  знову рулиш,  - озвався Кирило Ольшанський, коли ми сиділи в кав'ярні після чергової репетиції. - Твої пісні - крутяк.

-- Кирику, ти перебільшуєш.- промовила я  до нього, тримаючи в руках горнятко кави. За вікном падав лапатий сніг. Люди снували туди - сюди, не зважаючи ні на що. На їхніх обличчях читалася втома й зневіра. 

Я ж намагалася працювати нарівні з усіма. Не хотіла ставати тягарем для колег. Бачити співчуття в їхніх очах. В душі панував смуток від усвідомлення швидкоплинності життя. Багато знайомих пішли у засвіти в розквіті сил, не витримавши випробування славою. Не змогли справитися з власною темрявою. Мені це  вдалося. 

Після того ми гуляли містом, час від часу співаючи  пісні улюблених сучасних українських гуртів. 

--Знаєш, Кирику, Гоша був би мною задоволений. - озвалася до нього, після чергового імпровізованого концерту, який ми влаштували просто неба.

--Звісно, Юлю. - промовив він , усміхаючись - Адже ти - його найкраще творіння. Шкода, що він так рано пішов від нас.

-- Дійсно шкода, - промовила я, витираючи сльози, які несподівано з'явилися на очах.

Кирило відчувши мій стан ніжно пригорнув до себе. Я вже не стримувала емоцій. Біль ятрив мою  душу. Але щоб не трапилось в моєму житті мені варто рухатися вперед.

Заспокоївшись я  йду нарешті додому. Дощ, на щастя,  припинився. Кирик не відстає. Вже стоячи біля під'їзду він промовив до мене:

---Юлю, ти занадто довго була сильною. Тепер це буде моєю турботою. 

-- -Кирику, ти про що? -  здивовано запитала я у нього.

--Я про те, що відтепер ти стаєш моєю музою. Я більше не допущу того , щоб ти плакала. А далі він мене поцілував так палко й вимогливо, що я  запаморочилось в голові.

Згодом ми вже піднімалися до мене в квартиру. Що ж  новий етап  мого життєвого шляху обіцяє бути дуже цікавим і захоплюючим. Здається вже не сама йтиму ним. 

В ту ніч я нарешті дозволила собі бути звичайною слабкою жінкою, яка може заховатися за надійним чоловічим плечем. Самотність відступила, даруючи змогу дихати на повні груди. 

Через півроку перебираючи старі речі я випадково натрапила на старий шкільний зошит на 96 аркушів в клітинку. Розкривши його і побачивши почавши читати я зблідла. Це почерк міг належати лише одній людині у цілому світі. Це... Георгій Тарасов. Але чому я лише зараз знайшла його щоденник?

Проте це вже зовсім інша історія. 

Дякую всім за підтримку та прочитання цієї нелегкої історії. Образ Юлі Грім частково списаний з мене. В мені теж живе оця неформалка, яка готова підкорювати сцену. 

До зустрічі на сторінках нових історій.

Ваша Юлія Хемс)