РОЗДІЛ 9 Примирення з реальністю

Наступні дні пролітали зі швидкістю світла. Я не розуміла, що маю робити. В душі була велика рана, яка продовжувала кровоточити. Не мала сил виходити з дому чи помитися. Біль повільно з'їдав мене з середини. Не було друзів, які могли підтримати. 

Одного разу лежачи в ліжку вирішила вертатися до реальності. Спочатку пішла у ванну почистити зуби. З дзеркала на мене дивилася незнайомка з чорними колами під очима і згаслим поглядом. 

,, Невже це я?" - здригнулася від жахливого усвідомлення. На жаль це була правда. 

Необхідно це терміново виправляти. Прийнявши душ, йду в кухню готувати сніданок. На жаль нічого їстівного не знайшлося. Доведеться виходити на вулицю. Перевдягнувшись, спускаюся сходами вниз. Зустріла стареньку сусідку і привіталася. Нарешті опиняюся на вулиці. Свіже повітря одразу обпікає легені. Дістаю з кишені цигарку і тремтячими руками прикурюю. Дим повільно піднімався вгору. Сонце несміливо виглядало з-за сірих хмар. 

Заходжу в магазин і купую продукти. Згодом йду по цигарки. Людей на вулицях було багато. Ялинка не головній площі міста виблискувала різнобарвними іграшками. Намагаюсь виглядати спокійно, а душі здіймається буря емоцій. Нещодавно було 9 днів після смерті Гоші. При згадці про нього на очах виступили сльози. Вирішила присісти на лавку. 

 ,,Гошо, мені тебе так бракує. Чому ти пішов?''- подумки запитувала себе.''

Заспокоївшись йду далі. Купивши цигарки й запальничку вертаюся додому. Сонце остаточно сховалося за хмарами. Різко здійнявся вітер. 

Зайшовши в під'їзд зітхаю з полегшенням. Піднімаюся сходами вгору. На щастя нікого з сусідів нема. Мені зараз не до розмов з ними. Зараз потребую тиші. 

Зачинивши за собою двері повільно сповзла на підлогу разом з пакетом продуктів. В душі була порожнеча. Я нічого не відчувала. Для чого тепер виступати на сцені? Без Гоші моє життя втрачало сенс. 

Згадала як він виступав зі мною на концертах. Підтримував , коли від хвилювання забувала тексти пісень. Забороняв вживати алкоголь і  наркотики. Наче оберігав від лиха. Та себе не вберіг. 

Я так до кінця й не зрозуміла цю людину. На одинці зі мною Гоша ставав м'яким і ніжним. На публіці ж поводився стримано й  впевнено. Він був унікальною особистістю. 

"Гошо, я досі тебе кохаю. Ти не дозволив мені скотитися на дно. "- мовила подумки до себе. Тепер доведеться покладатися тільки на себе.