РОЗДІЛ 4 Несподіване зізнання

Вернувшись додому з продуктами, я одразу запалила свічки. Гоша в той час розкладав їх не стіл. Його бліде обличчя різко контрастувало з чорною тінню на стіні. В насичено блакитних очах панував смуток. За п'ять років знайомства з ним не могла позбутися відчуття ніби він не від світу цього. Наче новенька деталь до старого суспільства. 

За вікном продовжував падати сніг. Ліхтарі світили через один. Блекаут був у самому розпалі. Новини ставали невтішними. Сьогодні ще й день Гідності та Свободи. 12 років тому розпочався Євромайдан, який показав яким насправді є наш народ. 

Стоячи біля вікна мовчки закурила цигарку. Туман надавав вулиці примарності. Георгій сів за стіл, опустивши голову на руки. Щось його турбувало. 

• Юлю, - озвався згодом, - маю щось тобі розказати.

Я сіла напроти, затушивши недопалок в попільниці. Він нервував, не знавши з чого почати. Я не квапила його. Просто чекала коли заговорить. 

• Я давно хотів зізнатися, що є пасивним геєм. - слова, давалися важко. Після того запала тиша. Він чекав моєї реакції.
• Гошо,- мовила якомога м'якше,- дякую, що довірився мені. Це ніяк не вплине на наші стосунки.

Вперше за довгий час він щиро усміхався. Тягар, який носив в душі зник. Я пригорнулася до нього, вдихаючи такий рідний запах. Запах справжнього дому. 

Згодом ми дивилися фільм з Брюсом Лі, жуючи хот доги. Несподівано для себе заснула на його плечі. Те, що сьогодні дізналася про свого друга, наставника і коханця ще більше зблизило нас. Але мене турбувало його здоров'я. 

Снилися друзі, які пішли в засвіти. Їхні прозорі силуети здавалися зітканими з туману. Чим блм підходила до них , тим більше їх ставало. Раптом увагу привернула невиразна тінь. Хотілося підійти до неї ближче, але раптом пролунав звук будильника. Сон обірвався на найцікавішому місці. Гоші поруч вже не було. Це насторожувало.

Швидко привівши себе до ладу виходжу з дому. Мороз одразу проник під одяг. Продовжую йти вперед. В голові з'являються тривожні думки. Намагаюсь їх відігнати та стає гірше. Ледь стримую сльози, які з'явилися на очах. 

,, Де тебе чорти носять?"- пронеслося в голові. 

Серце калатало так, наче хоче  вирватися з грудей. Нарешті  в черговому провулку помічаю знайому постать. Пришвидшую крок і завмираю- Гоша сидить на лавці , обхопивши голову. Мовчки сідаю поруч. Від хвилювання тремтять руки. Мороз не відпускав. Лише з третьої спроби вдається прикурити цигарку. Це ненадовго заспокоює.