Без гарантій
5. Капучіно
Увечері, коли всі розійшлися, Оксана залишилася сама. Вона вимкнула світло, залишивши лише лампу над гончарним колом. Телефон знову завібрував. Нове повідомлення.
Ігор: “Привіт. Вип’ємо кави?”
Вона не відповіла одразу. Провела пальцем по ще м’якій поверхні чашки, відчуваючи, як форма піддається.
Оксана вимкнула лампу. Зібрала речі й вийшла з майстерні. Вдихнула на повні груди морозне повітря і, посміхнувшись, пішла вниз узвозом. Вона ні про що не думала. Сотні тривожних думок, що роками дошкуляли їй, не зникли. Вони стали невидимими. Більше не мали влади над нею.
Оксана жила на Контрактовій площі, тому завжди ходила до майстерні й назад пішки. Дорога зазвичай займала близько тридцяти хвилин, якщо не лютувала негода. Тоді вже доводилося брати таксі. На підході до будинку вона пригадала, що не відповіла Ігорю. Поки шукала в сумочці телефон, за спиною почулися кроки.
— Я бачив, що ти завжди робила на роботі капучино, тож узяв на свій розсуд.
Оксана відірвала погляд від вмісту сумочки, в якому силувалася знайти, окрім телефону, ключі від квартири, і повернулася на голос. Перше, що вона побачила, — це величезний букет білих хризантем у лівій руці Ігоря. Правою рукою він простягав чашку запашного капучино. Чашку, виготовлену в її майстерні.
— Добраніч, Ігорю, — м’яко відповіла Оксана і пішла до під’їзду не озираючись.
#485 в Сучасна проза
#865 в Жіночий роман
Відредаговано: 20.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
