4. Перша чашка

У день відкритого майстер-класу в приміщенні було тісно. Люди сміялися, глина розліталася по столах. Хтось вмикав музику з телефону. У вікно світило зимове сонце.

Оксана стояла біля входу й дивилася на все це, щиро тішачись.

Мати зайшла несміливо, з букетом хризантем.

— Тут… людно, — сказала вона.

Оксана напружилася. Це відбулося радше підсвідомо. З матір’ю в них відносини завжди були складні, але не залишала надія, що колись це минеться. Оксана подивилася на матір. Колись блискуче чорне волосся прошила срібна нитка. Коли це сталося, що вона не помічала раніше?

— Так, — відповіла Оксана.

Вона не могла зрозуміти, чого хоче більше: аби мати скоріше пішла чи, навпаки, запросити її до майстерні, поділитися радістю успіху. Врешті-решт отримати таке важливе батьківське схвалення, якого не вистачало в дитинстві.

— І ти справляєшся?

Діалог знову повернув не туди, і Оксана не знала, як їй краще реагувати.

— Так, — кивнула вона.

Мати торкнулася однієї з чашок.

— Люди що, купують це?

На що я розраховувала? — подумала Оксана і хотіла забрати з рук матері чашку, яку колись залишила на пам’ять одна з двох дівчат-студенток — її перших відвідувачок. Мати раптово смикнула рукою, і чашка полетіла додолу, розлетівшись на друзки. Оксана відчула, як усередині все закипає. А ще знала, що тепер не промовчить. Вона вже не те сіре мишеня, що замовчувало всі образи чи незручні моменти. Оксана прокручувала в голові варіанти, як саме викаже своє обурення. Як пригадає найболючішу з образ з боку матері. Як помститься за знищений Париж. На мить голова пішла обертом. Вона вже відкрила рота аби почати. Вже перше різке слово майже злетіло з її язика. Оксана перевела розлючений погляд на матір і побачила стару розгублену жінку. В її очах Оксана побачила безпорадність. Їй стало шкода сварити матір при людях. Поступово гнів відступив.

— Купують, — відповіла Оксана й взяла віник та лопатку.

Мати відступила на крок, аби не заважати доньці прибирати друзки з підлоги.

— Пробач мені доню, — промовила вона ледь чутно. 

Оксана здивовано підвела на неї очі. Вона не вірили, що це каже її мати. Оксана очікувала, що та почне звинувачувати її в незграбності чи легковажності, але ні. Проте сталося дещо інше.