Глава 9. Контракту немає

Другий клас у П'єра пройшов гірше.

Можливо, тому що Ірина чекала, що тепер буде краще.

Він дав швидку комбінацію.

Вона заплуталася.

Не в ногах.

У корпусі.

— Encore.

Ще раз.

Вона повторила.

Гірше.

Світлана, яка прийшла разом із нею, зробила чистіше.

Ірина розсердилася.

На третій раз П'єр зупинив музику.

— Ви слухаєте рахунок.

Клер переклала.

— Звісно.

— Не музику.

Ірина відчула, як починає закипати.

— Я музикальна.

Клер переклала обережно.

П'єр не образився.

— Я знаю.

— Тоді?

Він постукав пальцем по своєму вуху.

— Ви знаєте, де музика повинна бути. Спробуйте послухати, де вона є.

Це була одна з тих фраз, які могли б здатися розумними, якби Ірина не була мокра від поту й розлючена.

— Скажіть йому, що музика там сама.

Клер засміялася.

— Я не буду це перекладати.

— Чому?

— Бо він вас вижене.

Ірина теж засміялася.

Напруга трохи спала.

П'єр:

— Що вона сказала?

Клер:

— Нічого.

Тепер усі засміялися.

Після класу Ірина сіла на підлогу.

Стопи горіли.

П'єр підійшов.

— Vous êtes fatiguée?

— Oui.

Це вона знала.

Він сів поруч.

Клер теж.

П'єр запитав:

— Скільки вам років?

— Двадцять чотири.

— Давно в театрі?

— Чотири сезони.

— Які партії?

Ірина назвала.

Клер переклала.

П'єр кивнув.

Потім:

— Ви хочете бути першою?

Питання було настільки пряме, що Ірина не одразу відповіла.

— Всі хочуть.

— Ні.

— У балеті?

— Теж ні.

Ірина подивилася на Світлану в іншому кінці залу.

Перша солістка.

Кращі костюми.

Кращі партії.

Власна гримерка.

— Я хочу танцювати більше.

Це було ближче до правди.

П'єр кивнув.

— Тут?

Ірина засміялася.

— У вас?

— У Франції.

Клер переклала.

Ірина перестала усміхатися.

— Я повертаюся додому.

П'єр:

— Я не пропоную контракт.

Ірина відчула несподівану образу.

Смішно.

Ще секунду тому вона сказала, що їде додому.

— Я й не просила.

— Добре.

Він усміхнувся.

— Але якби колись захотіли працювати тут, вам довелося б проходити audition.

— Я знаю.

Насправді до цієї секунди не думала.

— І не факт, що вас візьмуть.

Тепер Ірина точно образилася.

— Дякую.

Клер приховала усмішку.

П'єр:

— Це погано?

— Що?

— Що не факт.

— Я не люблю втрачати час.

Він подумав.

— Audition — не втрата часу.

— Якщо тебе не взяли — втрата.

П'єр похитав головою.

— Ви дуже радянська.

Ірина встала.

— А ви дуже французький.

Клер переклала.

П'єр розсміявся.

Ірина пішла перевдягатися.

У коридорі її наздогнав Люк.

— Irina.

— Що?

Він простягнув щось.

Папірець.