Глава 5. Кава

Люк запросив її випити кави в четвер.

Цього разу Клер була поруч.

Отже, непорозуміння виключалося.

— Ні, — сказала Ірина.

Клер ще не встигла перекласти.

Люк зрозумів.

— Pourquoi?

— Тому що ні.

Клер переклала.

— Він питає, ви не любите каву чи його?

— Я його не знаю.

Люк усміхнувся.

Відповів.

— Каже, кава саме для цього.

Ірина подивилася на годинник.

За двадцять хвилин автобус.

— Не можу.

Цього разу вона сказала чесніше.

Клер переклала.

Люк подивився на неї.

На коридор.

На Віктора Семеновича в кінці.

Ірина відразу побачила, що він зрозумів.

Їй не сподобалося.

Ніби її щойно пожаліли.

— Я просто не хочу, — сказала вона.

Клер подивилася на неї.

Переклала.

Люк підняв руки.

Добре.

Не хочеш — не хочеш.

В автобусі Ірина сердилася.

На нього.

На себе.

На Клер.

На Віктора Семеновича, який узагалі нічого не зробив.

— Ти сьогодні весела, — сказав Сашко.

— Відчепись.

— Саме це я й мав на увазі.

Наступного дня Люк не підійшов.

Ще наступного — теж.

Ірині стало ще гірше.

— Ти хвора? — запитала Марина.

— Ні.

— Чого ти четвертий раз дивишся в коридор?

— Кого чекаю.

— Кого?

— Костюмера.

Марина кивнула.

— Темноволосого?

Ірина кинула в неї рушником.

У суботу після репетиції виникла плутанина з автобусом.

Частину групи мали відвезти на офіційний прийом.

Інших — у готель.

Сашко поїхав із першими.

Марина пішла шукати костюмерку.

Віктор Семенович був десь унизу.

Ірина залишилася біля службового входу.

Одна.

На кілька хвилин.

Люк вийшов із театру.

Побачив її.

— Café?

Ірина засміялася.

— Ти впертий.

Він не зрозумів.

Показав на кав'ярню навпроти.

Десять метрів.

Ірина подивилася на двері театру.

Потім на кав'ярню.

— Dix minutes, — сказав Люк.

Десять хвилин вона зрозуміла.

Не можна.

Їй не треба було навіть питати.

— Dix.

Вона сама не знала, кому це сказала.

Йому чи собі.

Вони перейшли вулицю.

У кав'ярні було тісно.

Люк замовив.

Ірина стояла біля стійки.

— Café.

— Так.

— Sucre?

— Що?

Він показав цукор.

— Oui.

Це було абсурдно.

У неї калатало серце, ніби вона крала державну таємницю.

Вона просто пила каву.

Через дорогу був театр.

Вона бачила двері.

Якщо вийде Віктор Семенович, вона встигне повернутися?

Ні.

Можливо.

Люк сказав:

— Relax.

— Не знаю такого слова.

Він показав плечі.

Опустив.

Ірина зрозуміла.

— А.

Повторила його рух.

— Relax.

— Ні.

Він засміявся.

Кава була гірка.

Ірина додала ще цукру.

Люк дістав із сумки програмку.

На звороті щось намалював.

Людину.