***

- Чому ти раніше не розповідав, що твій батько велике цабе у поліції ? – запитала Ельвіра у Макса, який напросився чекати разом з нею потяг на пероні.

- Я говорив, але ти, як завжди, забула, - усміхнувся хлопець.

- Таке цілком ймовірно. То ти теж йому допомагав з цією дивною справою?

- Він надто захопився, тому довелось, - Макс боляче замружив очі від пекучого сонця, яке світило позаду дівчини, і відійшов у тінь. – Пам'ятаєш вечірку у Софії перед Новим роком? Я ще тоді піднявся разом з нею у самий розпал танців.

- Угу..

- Так от. Вона була однією з менеджерок і погодилася співпрацювати з поліцією. А щоб не пояснювати своїм друзям чому знаходиться наодинці з таким не крутим хлопцм як я, вирішила поговорити на вечірці, коли всі були вже геть п’яні.

- Тепер зрозуміло, чому ти так раптово зник тоді, - сумно усміхнулася Еля.

- Так, негарно з мого боку вийшло. Тому й телефонувати довгий час не хотілося… не знав як почати розмову. Мені казали, що ти тоді дуже напилась, - він намагався зняти напруження усмішкою, але не вийшло.

- Це було давно, - серйозно мовила дівчина. – Це вже минуле, Максе, не парся. Я рада, що ми знову друзі і рада, що твій батько врятував мого брата з його дівчиною. О, і як добре, що того мерзотника Романовича таки посадять.

- Так, я теж читав про це у недавніх новинах. А от Аду мені трохи шкода. Їй тепер доведеться лікуватися у психіатричній лікарні, щоб прийти до тями, - сказав хлопець і через деякий час заговорив знову, щоб розвіяти незручну мовчанку. – То ти знайомилася з Меланією типу.. офіційно? Вона, мабуть, чудова людина.

- Ще ні. От сьогодні якраз збираюсь, якщо цей потяг все-таки приїде, - нетерпляче буркнула Ельвіра.

- Автобусом було б швидше.

- А потягом затишніше.

- Гаразд, мовчу. То ти, - Макс ніяково затнувся, - таки зустрічаєшся з тим золотоволосим диваком?

- Ти про Свята? Так, ми разом і в нас все чудово, - Еля усміхнулась. – На відстані тяжко, звісно, але йому запропонували роботу у львівському видавництві, тож все.. має бути добре.

- А в нас? У нас все так само добре? – хлопець допитливо глянув у її очі, шукаючи там залишки попередньої симпатії, яка насправді була взаємною.

- У нас все нормально, Максе, - Еля зніяковіло відчула давні теплі відчуття, але вчасно зупинила їх. – Все по-дружньому нормально. Те, що було в минулому, повинне залишатися там. Згідний?

- Так, мабуть, - неохоче погодився юнак.

За мить по розжарених весняним сонцем рейках прибув потяг. Попрощавшись, Ельвіра швидко забігла в нього і поїхала.

 Повертаючись додому, Макс ще раз перекручував в голові всі факти про дівчину, намагаючись збагнути, що ж у ній такого незвичайного і притягуючого. Мабуть, все ж найдивовижнішим було те, що вона любила чай без цукру, що вона все любила без цукру.