13

- Я не можу викрити свою особу. Думаю, це зрозуміло, але дехто заплатив мені за пограбування твого магазину. Не можу сказати хто, бо розмова велася з посередником посередника, тому не знаю, кому саме ти не вгодила. Та людина похвалила мене за хорошу роботу і запропонувала перейти на інший рівень, щоб повністю ліквідувати тебе. Ти виявилася добрішою ніж мені думалось, тому не помреш від моїх рук. Але мені здається, що ті люди не зупиняться. Попереджаю тебе, бо ти цього заслуговуєш, - Едуард прочитав записку вголос і задумано відклав аркуш паперу. – Написано гарно, стать визначити складно. Що ж це може означати?

- Вочевидь, - Мел не зводила погляду з аркуша на кухонному столі, - я сподобалася своєму вбивці і він чи вона вирішив мене попередити. А ще це та ж людина, що пограбувала мою кав’ярню.

- Можливо, варто звернутися з цим до поліції?

- Не думаю, - губи дівчини скривилися. – Вони неохоче взялися за пограбування та й смерть Адріана визнали самогубством, хоча наврядчи це так. Можливо, там теж є хтось замішаний у цю справу.

- Або там просто багато лінивих, - припустив хлопець.

- Може бути, - підтвердила дівчина. – А ще це так… - вона ще раз взяла у руки аркуш паперу, - дивно. Тобто людина сама добровільно зізнається у пограбуванні на кругленьку суму. Навіщо це?
- Ну ми ж все одно не знаємо, хто написав листа, тому ця людина в безпеці. А її зізнання… так вона пояснює, що небезпека для тебе дійсно є,  щоб ти повірила їй і була готова. Хтось дійсно дбає про тебе.

- Як добре мати друзів…

- А ворогів ні, - зітхнув хлопець. – Ходімо допоможу з речами.

- З якими ще речами? – здивовано нахмурила брови Меланія.

- Ну як з якими? Тобі ж потрібно взяти якісь речі, щоб мати в чому ходити, коли житимеш у мене, -серйозно відповів Едуард. – Чи ти думаєш, що я дозволю тобі залишатися тут, коли твоєму життю щось загрожує? Дзуськи.

- Я не хочу надокучати тобі. Могла б і в готелі поселитися чи охорону найняти. Це не обов’язково, але мило, - усміхнулася дівчина.

- Ще й як обов’язково. Арчі сумує, коли ти йдеш і, - хлопець поставив свою руку на її, - я теж. Це б зробило мене щасливим, а тобі в мене буде безпечніше.

- А хіба перед таким кроком не варто спочатку поговорити про стосунки? Скажіть мені, Едуарде, - Мел глянула на нього з викликом, - що у нас?

- У нас турбота, повага, підтримка, розуміння і… - Ед м’яко усміхнувся, - любов.

- Любов? – її очі радісно блиснули. – Це дійсно те, що є у нас?

- Особисто в мене вона є, а в тебе?

- І.. в мене є, - Мел закусила губу від хвилювання.

- То ми тепер можемо не грати в дружбу і стати парою офіційно?

- Можемо… якщо ти цього дійсно хочеш.

- Дуже хочу, - Едуард радісно підняв її на руки та поніс у бік сходів. – Твоя шафа ж у спальні на другому поверсі, так?
- А ми підіймаємося, щоб скласти речі? – поцікавилася Меланія.

- Не зовсім, - хитро усміхнувся він.

- - -

Едуарду вдалося на цілий тиждень змусити Меланію вести ділові справи на дивані, збрехавши іншим про своє погане самопочуття. Незважаючи на це він все одно хвилювався за неї, коли йшов щодня на роботу і залишав її в квартирі одну. Чоловік розумів, що вони не встигли стати публічною парою і що їй безпечно в нього вдома, бо ніхто не цікавився його місцем проживання. Але йому більше подобалося захищати Меланію, обіймаючи її в теплому ліжку суботнього ранку, коли нікуди не потрібно поспішати.

- Чому ти завжди прокидаєшся швидше? – сонно пробурмотів Ед, причовгавши на кухню.

- Тому що я не так сильно втомилася цього тижня, - усміхнулася Мел, насипаючи шоколадні кульки в тарілку з молоком. – А от тобі потрібно більше сил, - вона ніжно поцілувала його в носик. – Як спалось?

- Непогано, - він обійняв її за талію і солодко поцілував в шию. – Але було б приємніше прокидатися разом з тобою.

- Ну вибач, хтось же має готувати сніданок. Я тут подумала стосовно млинців, але в тебе нема борошна…

- Та кому потрібні ті млинці? Мені потрібна лише ти, - Ед з насолодою поцілував її уста.

- Але я хотіла зробити тобі приємно, - усміхнулася Мел, погладжуючи руками його волосся. – Ти ж казав, що це твоя улюблена страва на сніданок – млинці з шоколадом. Тебе ще в школі дражнили через зайву вагу, бо ти надто полюбляв їх. Я вирішила, що можна тебе трошки побалувати сьогодні.

- Це правда, я не їв їх уже… - Ед сонно перевів погляд на свою дошку з роздруківками, а тоді знову на дівчину і різко прокинувся. – Стривай, а звідки ти про це знаєш? Я ж нікому не розповідав цього.

- Ну, - Мел хитро усміхнулася, - вчора вночі після нашого… заняття коханням, ти був дуже балакучим. Вперше бачила тебе таким. Мені здається, більшість чоловіків відкривають свої найпотаємніші секрети після такого.

- Боже, це ж… - Ед підійшов до роздруківок з широко розплющеними очима, - це ж геніально просто! Це ж дійсно так. Чоловіки полюбляють розкривати душу після хорошого сексу. Більшість з них вразливі як ніколи і не думають про те, що розповідають, і кому. Ти розумієш про що я? – він різко розвернувся до Мел з якоюсь шаленою усмішкою на обличчі. – Глянь! На цій стіні роздруківки статей про дивні самогубства за останній рік і жінок серед цих смертей нема. Більшість суперників Костянтина Романовича були чоловіками. Ми знаємо це з його біографії. Звісно, якщо не враховувати тебе. Навіть твій Адріан був серйозним конкурентом для нього, але вчинив самогубство після нічних розваг з двома дівчатами.

- Тобто ти маєш на увазі, - мозок Меланії швидко опрацьовував все, що вона знала про це. – Ти хочеш сказати, що, - її очі враз розширилися, - Костянтин Романович прибирав своїх конкурентів і так ставав кращим? Що він має якихось підпільних повій, які зваблювали потрібного чоловіка і потім…

- …вбивали його, - доповнив речення Едуард і сам не вірив у ці слова. – Вони якось вбивали і… підлаштовували це під самогубство.