11

- Гаразд-гаразд, тепер моя черга, - веселим захмелілим голосом мовила Меланія, сидячи на дивані навпроти Еда з приклеєним папірцем на лобі. – Я людина?
- Тоді, коли не цілуєш мене на очах іншої дівчини з ревнощів, - усміхнувся Ед.

- Я вже стільки разів просила вибачення. Мене просто щось… ну не знаю, щось отак, - вона показувала руками щось схоже на вибух, - всередині відбулося і я підійшла до тебе. Мені не хотілось псувати тобі вечір, але і собі побачення я теж зіпсувала…

- Ти не людина. Думай далі. Стоп, у тебе було побачення?

- Я тварина? Ну, так і.. ні, - ніяково усміхнулася Мел, дивлячись на дивно вигнуту брову Еда. – Так, дівчата деколи дуже дивні. Я не можу пояснити свої дії.

- Так, ти тварина. Обожнюю цю гру. Лише в ній можна безкарно називати людей так, як хочеш, - Ед самовдоволено відкинувся на спинку дивана, коли в нього прилетіла подушка. – Гаразд, заслужено.

- А знаєш, я не шкодую, що так вийшло, - Мел зробила ще один ковток вина. – Той Руслан був занадто вже… педантичний і дивний якийсь, і аж занадто хотів сподобатися мені. Не знаю як я повелася на нього… Мені майже одразу стало нудно з ним, а з тобою ми вже говоримо, - вона глянула на годинник, - години три і нам стає все веселіше.

- Це все алкоголь, - Ед обережно забрав у неї повний келих, бо вважав, що їй вже досить. – Але… я з тобою згідний. Мені востаннє було так весело у компанії дівчини десь… хм, власне, від останньої нашої зустрічі.

- Справді? У тебе що, нема дівчини? Я домашня тварина?

- Я ж фліртував з офіціанткою. Звісно, у мене нема дівчини, хоча нещодавно була. Так, ти домашня.

- Так, точно, затупила.. Я більше не буду пити, - Мел повільно схилилася на спинку дивана і, просунувши руки під ковдру, відчула щось м’якеньке. – ЩО ЦЕ?!

Під ковдрою щось зарухалося і невміло почало шукати вихід.

- Це ж мій песик Арчі, - Ед вивільнив його і цуцик радісно замахав хвостиком.

 - Арчі! – радісно вигукнула Мел.

- Так, це Арчі.

- Та ні, це я. Я – Арчі! – вона зірвала листочок з свого лоба і задоволено усміхнулася ще ширше від неохайного напису “арчі”.

- Вітаю з перемогою, - усміхнувся Ед.

- То чому ти розійшовся з нею?

- З ким?

- З своєю дівчиною, - Мел обгорнула свої ноги руками. – У вас щось було негаразд?

- Все не було аж надто погано, - Ед задумано дивився вперед, погладжуючи Арчі по голові, - просто я зрозумів, що це не моя людина. Вона виявилася надто.. меркантильною, не думав, що так буде.

- Ти любив її?

- Ні, і не впевнений, що вона аж надто сильно любила мене. Я взагалі.. досить довго був скептиком у питаннях стосунків через роботу, ну, ти розумієш, - дівчина кивнула. – Аліна видавалася такою чистою і доброю, знаєш, такою, яку хотілось любити і… любов до якої, здавалось, не повинна бути болючою.

- Але ти її не любив?

- Ні. Хотів, але, - він сумно зітхнув, - у мене не вийшло. А зараз я розумію, що це на краще.

- Згідна. Найсильніша любов та, яка поміркована, коли і розум, і серце обирають одну людину. Вибір одного ні до чого хорошого не веде зазвичай.

- Все-таки тебе прикрашають знання, - Ед зацікавлено поглянув у її очі.

- Говориш так, наче дивно, що вони в мене взагалі є, - нахмурила брови Мел. – Чому мене завжди недооцінюють? Я ж багато працюю, щоб мене вважали розумною людиною.

- У цьому і проблема. Справді розумні люди не прагнуть визнання свого інтелекту і не думають, що про них скажуть інші люди. Тебе преса і так вже любить. Чому б тобі не бути собою?

- Я не можу… я представляю свої кав’ярні. Я... відповідаю за працю моїх батьків і не можу її знецінити, - сумно звівши брови, говорила вона. - Мені потрібно говорити правильно, бо я публічна особа і від мене залежить репутація компанії.

- Гаразд, - усміхнувся він. – Здається, тепер я краще тебе розумію і, мабуть, в тобі не так багато лицемірства і боягузтва як я вважав.

- Тебе це дивує?

- Не більше ніж твоя манія на чоловіків останнім часом.

- Що?!

- Давай без подушок, - Ед виставив руки наперед для захисту, але все було гаразд. – Ну це ж правда. Ти майже одразу накинулася на того Руслана, а потім приревнувала мене до офіціантки, хоча ми з тобою ледь знайомі. Я не звинувачую тебе, а просто хочу зрозуміти. Така поведінка дивна, погодься.

- Так, - Мел сумно видихнула, потерши обличчя руками. – Я сама не до кінця розумію, що це було, - вона хотіла замовкнути, але хлопець продовжував запитально дивитися на неї, тому довелося говорити далі. – Просто Адріан… ми з ним були разом чотири роки. Не знаю як для кого, але для мене це багато і його зрада… так мене підкосила, непомітно пустила паростки істерики всередині, а ззовні це проявлялось як надмірний флірт, - дівчина відводила погляд від проникливих Едуардових очей. - За час своїх стосунків я рідко відчувала якийсь шалений наплив емоцій. Ну тобто це було на початку, звісно, але потім… воно якось згасло і стало буденністю. Я думала, що це нормально, що емоції, так би мовити, вляглися, бо ми разом давно та ще й ця відстань… А потім, коли Адріан помер, я відчула дуже багато болю і не думала, що моя любов до нього була такою… кольоровою. Тоді ж я задумалась, що наші почуття не влягалися, а згасали. А робота забирала надто багато часу і сил, щоб помітити це. З тобою, - вона різко глянула на хлопця, що уважно слухав, - я відчула себе живою і розкутою. Тобто так, у мене є подруги і я з ними справжня, і мені з ними весело, але… з тобою я розкрила себе з іншого боку, - вона ледь не зашарілася від радісної усмішки Еда, тому різко перевела тему. – З Русланом я теж відчувала певне божевілля і незрозумілість. Це було вкрай нерозумно, згідна, але весело. Велика розкіш втратити голову, давно я не дозволяла собі такої легковажності.

Хлопець повільно всотував кожне сказане нею слово і по-думки погоджувався. Алкоголь зігрівав шлунок, а розмова з Меланією – душу, проте після першого в роті залишався гіркий присмак, а от після неї, йому здавалось, післясмак буде солодким.