10

Восьмого лютого, у понеділок, Меланія була як новенька. Вона зателефонувала Інзі з самого ранку, щоб повідомити про своє повернення та дізнатися стан справ. Помічниця декілька хвилин стримано скаржилася на проблеми з постачальниками та незрозумілі нестачі товару, сидячи навпроти робочого столу Мел з чашкою кави у руці.

Власне, у кав’ярнях, зазвичай, не передбачені кабінети для адміністративного персоналу, проте Меланія вирішила, що у них деколи надто багато справ, які зручніше вирішувати у спеціально призначеному приміщенні в м’якому кріслі на колесиках. По одному такому кабінету було в двох кав’ярнях “Duke” у Чернівцях та в одній у Києві. Дядько Всеволод керував бізнесом в інших містах, проте не бачив потреби у спеціальному кабінеті, а в разі потреби використовував той, що в столиці.

- У мене є новина, - сказала Інга, зробивши великий ковток кави та поправивши окуляри з тонкого скла, - чи, радше, порада.

- Уважно тебе слухаю, - зацікавилася Мел, випрямившись на кріслі.

- Я знаю, як тобі важко було впоратися з усім горем, що звалилось на тебе, - звично з швидким темпом заговорила Інга. – Знаю, що переконувала тебе, що я чудово з усім справляюся. Власне, це була правда, але такий успіх коштував мені нервів, дуже багатьох нервів і я розумію, що так тривати далі не може.

- Ти що… звільняєшся? – насторожилась Меланія.

- Зовсім ні. Мені подобається ця робота. Я пропоную найняти помічника. Оскільки дядько Всеволод… помер, - Інга обережно вимовила останнє слово, спостерігаючи за реакцією Мел, - а його помічниця Інесса вже не надто молода і вирішила піти на пенсію швидше, у нас з’явиться значно більше роботи, тому нам дуже не завадять зайві руки.

- Я згідна, це хороша ідея, але ж потрібно створити вакансію, провести багато співбесід…

- Я вже все зробила, - швидко перебила Інга та навіть трохи усміхнулася, жваво засовавшись на кріслі. – У нас було тридцять два кандидати, з яких я схвалила десять і дала їм деяке завдання. Найкраще його виконало троє, з яких один погодився постійно їздити країною, перевіряючи стан справ у інших кав’ярнях. Я вже запросила його сюди і він скоро буде. Тобі залишилося лише затвердити.

- Гараааазд, - приголомшено протягнула Мел. – Мені завжди подобалася твоя працелюбність. Але ж тоді доведеться виділити якийсь кабінет, так? Бо роботи дійсно буде багато, а в Чернівцях ми з тобою вже зайняли по одному. Я не знаю, чи ми можемо зараз дозволити собі…

- Можна взяти кабінет у київській кав’ярні. Він доволі гарний і просторий, а головне вільний, - Інга на мить затнулася, згадавши, що там раніше деколи працював Всеволод, а тоді прошепотіла. - Я не хотіла…

- Я знаю. Все гаразд, - Мел приязно усміхнулась. – Так, той кабінет дійсно підходить. Не хочу, щоб моїм помічникам було некомфортно, - невміло перевела тему вона.

Дуже вчасно пролунав короткий стукіт і двері відчинилися, на що дівчата зацікавлено обернули голови.

- Доброго дня, мене звати Руслан, - мило усміхнувся зеленоокий юнак, зачиняючи за собою двері. – Радий познайомитися з Вами, Меланіє.

Він швидким кроком пройшовся кімнатою і галантно поцілував їй руку, пильно заглянувши в очі. Серце Меланії на мить зупинилося. “А на роботі дійсно не так вже й погано”, - проскочило в її думках.

- Сідайте, будь ласка, - поважно сказала Інга, хоча в самої очі теж забігали, розглядаючи хлопця.

Руслан відсунув стілець і вмостився навпроти неї, склавши дужі руки на столі.

- Тож, - почала Мел, наче мимохіть забравши свою постійну заколку та розпустивши світле розкішне волосся, - Руслане, приємно з Вами познайомитися. Думаю, Інга встигла розповісти в загальному про стан наших справ і… повідомила Вам, чому, власне, нам знадобився ще один помічник.

- Так, я про все знаю, - впевнено говорив хлопець. - Співчуваю Вашій втраті. Сподіваюсь, Ви не розчаруєтесь у мені.

- У Руслана вища економічна освіта. Він раніше працював адміністратором у декількох ресторанах, а останні два роки був правою рукою директора великої компанії. Всі відгуки лише хороші, - вставила слово Інга.

- З попереднього місця роботи Ви звільнилися за власним бажанням? – звернулася Мел до нього.

- Так, - лаконічно відповів Руслан.

- Чому ж? Вам щось не подобалось?

- Зарплата була пристойна і колектив хороший, проте хотілося більшого, чогось… цікавішого, - його очі лукаво блиснули, - розумієте про що я? Коли ти маєш наче все, що потрібно, але не вистачає… родзинки, - він не зводив очей з Меланії.

- Так, здається, я можу зрозуміти Вас, - усміхнулася вона.

Інга кожним міліметром шкіри відчула напругу, що з’явилася ні звідки і зависла у повітрі, тому швидко сказала:

- Рада, що ви вподобали один одного.

- Так, гадаю, він нам стовідсотково підходить, - мовила Меланія. – Руслане, Ви ж розумієте, що Вам доведеться їздити країною доволі часто? Хоча може пощастить і більшість справ Ви вміло вирішуватимете по телефону. Ми виділимо Вам особистий кабінет у нашій київській кав’ярні. Це точно не буде проблемою?

- Ні. Ніяких проблем не буде, - говорив Рус, поправляючи свої чорні кучері. - Я ж насправді київський, у мене є квартира у столиці, тому все ок.

- То що ж Ви робите у Чернівцях? – поцікавилася Мел.

- Приїхав покуштувати щось нове, - хлопець повільно встав, знову поцілував руку дівчини і пішов до дверей, мовивши. - До скорої зустрічі, бос.

Меланія задоволено закусила кінець ручки, а тоді глянула на Інгу і відчула сором:

- Не дивись так на мене. Нічого такого не було і не буде. Ми ж колеги.

- Так, - помічниця встала, поправляючи свій жакет, - звісно, не буде. Ви ж лишень молоді успішні привабливі один для одного люди. Суто ділові відносини, звісно, – вона пустила невеличкий смішок, прямуючи до дверей.

Меланія зручно відкинулася на спинку крісла і крутилася на ньому, абсолютно не думаючи про те, які на дотик кучері Руслана чи як складно розстібаються гудзики на його сорочці і з якої тканини вироблені його штани, що так гарно... Ні, вона абсолютно не могла думати про таке, адже це геть непрофесійно… і зрозуміло, що справа не в тканині.”Що він мав на увазі, коли говорив про особливий смак?” Жвавий стукіт у двері змусив остаточно очистити її свідомість від неприпустимих думок. Дівчина від несподіванки похитнулась на кріслі, а тоді вирівнялась і гукнула: