9

Едуарда вже близько тижня мучило сумління. Він старанно провів розслідування і мав прекрасні докази зради Адріана, проте його замовник помер. Дуже незручне становище. “Всеволод надто багато мені заплатив. Не можна просто так сидіти. Результати я завжди вчасно показував своїм замовникам, а зараз… Піти до Меланії? Вона мені не дуже подобається, хоча останнім часом на неї впало дійсно забагато всього. Ну от і що робити? Чому ж я не пішов до нього швидше? От чорт, не люблю такі ускладнення”, - розмірковував хлопець, старанно жуючи ручку і похитуючись на своєму робочому кріслі.

- Вся стрічка новин у фотках Меланії, - сумно зітхнув Свят, гортаючи телефон. – Два похорони за тиждень у 22 роки. Не знаю, як вона все це витримує. Я б, мабуть, не зміг.

- У неї точно є помічники, - думаючи про своє, пробурмотів Ед.

- Деколи ти надто безжальний, - буркнув його помічник. – Ховати рідних людей дуже тяжко морально… Та ще й коли між смертями невеликий проміжок. І наявність помічників нічого не полегшить.

- А наявність грошей полегшить.

- Чувак, та що з тобою? – Свят нахмурив брови. – Люди померли, її найрідніші люди. Ніякі гроші їх до життя не повернуть.

- Проте сумувати на шовкових простирадлах завжди приємніше, - прошепотів Ед, а тоді різко змінив тему. - Відколи ти так цікавишся Меланією Дюк? Ти ж навіть каву не дуже любиш.

- Я просто хочу бути в курсі всіх новин, - ухильно відповів юнак.

- Ааа, як же я одразу не здогадався, - Ед хитро усміхнувся, - це все моя сестра. Меланія їй подобається, а тобі подобається Еля, тож…

- Можливо, у твоїх словах є трохи правди, але я це не підтверджуватиму.

- Краще розповідай, як там у тебе справи з моєю сестрою.

- Хіба ви з нею не говорите про мене? – здивувався Свят.

- Ще й як говоримо, проте я хочу почути твою думку.

- Ну… - золотоволосий ніяково почухав голову, - ми спілкуємося. Постійно. Ну в сенсі.. переписка і все таке, але про більше я з тобою не говоритиму, бо ми самі не до кінця визначилися, що між нами.

Едуард, здавалось, утішився відповіддю, усміхненно кивнув і повернувся до роботи. Свят відкинувся на спинку свого крісла та робив вигляд, наче чимось зайнятий. А насправді в його голові виринали уривки тієї пристрасної ночі з Ельвірою. Тоді було все і навіть більше. Вони багато гуляли вулицями, говорили про все на світі, а потім зачинились у готельному номері і багато цілувались. Для Свята такий сценарій не був новинкою, а ледь не ставав буденністю, проте з Ельою звичні речі відчувалися по-іншому. Він давно не почувався з кимось так легко і невимушено, і якось так незрозуміло для самого себе. Хлопець не міг дати точного визначення своїх почуттів до неї, але точно розумів, що дуже б не хотів їх втрачати.

- - -

 Вечір п’ятниці створений для відпочинку, проте Едуард вирішив нарешті розібратися з справою Адріана, поки ще не стемніло. Адресу Меланії підказав Інтернет. Зачинивши дверцята свого автомобіля, він швидко рушив, складаючи в голові план розмови, бо ж не можна з порогу говорити про зраду померлого нареченого (чи можна?). Дівчина жила не надто далеко від нього, проте Едуарду різко закортіло випити гарячого чаю, щоб остаточно зібратися з силами.

Він припаркувався біля найпершого місця, де висіло меню з назвами гарячих напоїв – кіоск, який переробили на компактну кав’ярню. Замовивши чай, хлопець розрахувався і розглядав будівлі довкола. Раптово він натрапив поглядом на книгарню, що розташовувалася зовсім недалеко – навіть можна було прочитати авторів на книгах, що виставлені у вітрині. Едуард завжди вихвалявся гострим зором. “Не пам’ятаю, коли востаннє читав щось не по роботі. А які ж чудові книги зараз продають! Завжди відчував слабкість до літератури. Хотілось би просто зайти як отой юнак, наприклад, порадитися з продавчинею, вибрати якусь книгу з яскравим написом і насолоджуватися шурхотом її сторінок.”

Подякувавши, хлопець ступив крок у бік свого авто з гарячим чаєм у руках. Він продовжував спостерігати, як продавчиня обережно бере одну з книг на вітрині та як щасливо через хвилину з книгарні вибігає юнак з тієї книгою в руках. Едуард мимохіть усміхнувся, згадуючи, як у студентські роки прогулював пари в бібліотеці. Він вже хотів їхати далі, як раптом побачив, що на порожнє місце у вітрині ставлять нову книгу. Примруживши очі, хлопець точно впізнав оранжевий напис на чорному тлі “Нотатки Самотності”. Такий самий напис був у книги Аліни. Паперова склянка з чаєм ледь не випала з рук. “Чому вона не сказала мені?”

Напруженим кроком Едуард увійшов до книгарні. Усміхнена продавчиня лагідно запитала:

- Доброго дня. Що Вас цікавить?

- Та от побачив у вітрині книгу ”Нотатки Самотності”. Я її раніше не помічав. Новенька?

- Так, ми отримали лише вчора, проте видавець дуже вихваляв молоду письменницю, - білява жінка ніжними пальцями дістала ще один примірник книги з картонної коробки на столі. – Вирішила поставити на вітрину, але ще не все розпакувала.

Хлопець задумано провів пальцем по нижньому написі на обкладинці “Аліна Прокопенко”. Розгорнувши, він отримав задоволення від особливого рипіння нових книг. Пробігшись очима по змісту, Ед помітив дещо дивне, проте не зрозумів що саме.

- Я б хотів придбати її, - впевнено мовив хлопець.

- Чудово, - засяяла продавчиня. – Зараз молодь не надто цікавиться паперовими книгами, хоча у них є особливий шарм. Ви згідні?

Насправді Едуарду подобалася ця жінка і тема, яку вона зачепила, проте настрою на розмови у нього зараз не було. Він лаконічно кивнув, подякував і вийшов.

Зачинивши дверцята авто, хлопець поставив книгу на заднє сидіння і досі не розумів поведінки Аліни. “Я переймався за її книгу не менше ніж вона сама. Намагався редагувати її мінімально, бо знаю, як для неї важливо нічого не змінювати в пам’ять про Катю. Навіщо приховувати таке? Я, звісно, радий, що її взагалі видали, але чому…. Чому не сказати мені про це одразу? Ми ж не чужі люди.”