5

- Вам знову снились жахіття пов’язані з смертю батьків?

- Так. Знову.

- Як гадаєте, чому?

- Я плачу вам дві тисячі за годинний сеанс. Мені здається, Ви повинні знати відповідь.

Психолог зацікавлено гмикнув і поправив свої окуляри.

- Пробачте, - озвалася золотоволоса дівчина, сидячи в кріслі навпроти нього. – Це просто діє мені на нерви і погано впливає на бізнес.

- Розумію, - повільно кивнув головою психолог. – Скільки це триває?

- Близько тижня. Я зазвичай мало сплю, але хоча б трохи відпочиваю. Зараз сон втомлює так само як і реальне життя.

- Що саме Вам сниться?

- Наче я, - дівчина заплющила очі, намагаючись все якнайкраще згадати, - наче я їду разом з батьками. Надворі темна зимова ніч. Ми весело говоримо про життя і раптом та вантажівка… - її руки судомно здригнулись. - Потім бачу, як прибувають люди і “швидка” забирає батьків, а тоді витягають мене. І це дивно, бо в сні я уважно за всім спостерігаю, плачу і запитую що сталось, проте мене ніхто не чує. Я наче… стою осторонь і дивлюсь як моє непритомне тіло витягають з заднього сидіння. Це дивно, хіба ні? -  вона наляканими очима глянула на доктора Кейса. – Мене ж не було тоді з ними. Я дізналася про аварію з новин, коли повернулася з школи. То як мені може таке снитися?

- Наша підсвідомість загадкова, Меланіє. Можливо, Ви звинувачуєте себе в тому, що Вас там не було, що Ваші батьки загинули, а Ви продовжили жити. Можливо, Ви вважаєте це несправедливим, - доктор Кейс склав руки на колінах. – Вас щороку переслідує одне й те саме жахіття. Незабаром річниця загибелі, так?

- Так, - хриплим голосом мовила дівчина, - третього лютого.

- Я випишу Вам заспокійливе, це допоможе краще спати, - він клацнув ручкою і заходився писати рецепт. – А що стосовно Ваших думок? Ми вже говорили на цю тему і дійшли висновку, що Вашої вини тут нема. Невже щось змінилось?

- Ні, - здивувалася Меланія, - ні, що Ви. Я довго працювала над усвідомленням своєї непричетності й прийняттям факту несправедливості життя. Я б нізащо не зіпсувала цей результат.

- То чому ж Вам досі таке сниться? – запитав психолог, пильно вдивляючись у її зелено-жовті очі.

- Мабуть, це вже традиція.

Доктор Кейс мовчки очікував на доповнення з боку дівчини. Не отримавши його, він запитав:

- Вас нічого більше не тривожить? Ви скоро виходите заміж. Мабуть, це хвилююче.

- Ні, я цілком впевнена у своєму виборі, - стримано, але радісно відповіла Меланія, - тому мені нема причин перейматись.

- Може ще раз пригадаєте як почалися Ваші стосунки з паном Адріаном перед тим, як вийти за ці двері? Кажуть, найкраще запам’ятовується останнє, тому добре було б поговорити про щось хороше.

- Це був шкільний випускний. Він запросив мене на танець і.. опісля провів додому. Ось так все і почалось.

- Продовжуйте. Мені здається, Вам є ще що сказати.

- Я просто… здивована як швидко все минає. Ми були юними, закоханими і щасливими. А потім все так змінилось: він поступив у Київ, а я очолила сімейний бізнес через смерть батьків. Деколи мені здається, що ми надто різко вступили в таке життя, але назад повернутися вже неможливо.

- Як сильно Ви кохаєте його?

- Докторе Кейс, - легко усміхнувшись, дівчина повільно мовила, - Адріан дав мені підтримку, коли це було вкрай важливо. Зараз ми бізнес-партнери і в нас не було жодного серйозного конфлікту за чотири роки моєї кар’єри…

-…і стосунків, - додав психолог.

-…і стосунків. Метелики в животі потрібні тим, хто не знає чого хоче, тому вони їх скеровують, а я знаю чого хочу. Я люблю його і в нас є ніжно-романтичні моменти, проте найперше ми поважаємо та розуміємо один одного. Ми абсолютно чесні – це основа нашого партнерства.

- В якому розумінні?

- В усіх.

Меланії Дюк подобалося розмовляти з доктором Кейсом, але сьогодні вона полегшено зітхнула, зачинивши за собою двері. Це єдина спокійна година в її бурхливому робочому графіку, час, коли ніхто не турбує і можна розслабитися хоча б трохи. Проте на надто особисті теми вона не любила говорити майже ніколи і ні з ким, тому сьогоднішній візит видався не таким спокійним як завжди.

Річ у тім, що правильно висловлювати свої емоції та почуття у неї виходило вкрай рідко, а коли хтось розпитував про щось таке, у неї складалося враження наче її вивертають навиворіт і копирсаються у нутрощах. Вкрай неприємно, погодьтеся. “Некомфортно мені говорити про те, в чому я не розбираюсь і не знаю як правильно подати. Ну подумаєш. Я надто зайнята, щоб витрачати свою енергію на такі незручні й порожні балачки. Так, я дійсно люблю Адріана, але говорити про це. Боже, навіщо людям взагалі говорити про любов з кимось? Є ж багато інших цікавих тем.”

- - -

Всеволоду Дюку не пощастило мати дружини і дітей. Він за якимось замовчуванням не довіряв людям і до всіх відносився з пересторогою. Це допомагало вести бізнес, але лишень доти, доки його молодший брат з дружиною не загинули в тій страшній аварії. Давати інтерв’ю, вміло добирати слова, щоб не сказати зайвого і нікого не образити – це було йому не до душі. До того ж Всеволод обирав займатися безпосереднім веденням бізнесу, а не правити балачки про нього. Йому вкрай пощастило мати гарну племінницю, яку одразу полюбили журналісти і яка вміло давала їм раду. Насправді чоловікові не хотіло залучати Меланію до бізнесу так рано, але він розумів, що без неї йому не впоратися. Всеволод переймався, що вона не витримає навантаження і швидко покине все це, а зараз йому було смішно і соромно за те, що так недооцінював її.

- Я навіть не запізнилася, - говорила усміхнена Мел, поспіхом відсовуючи стілець.

Дядько Всеволод став її другим батьком, тому вони завжди намагалися виділити хоча б одну обідню перерву в тиждень один для одного. Дівчина легким помахом руки забрала набридливі пасма з обличчя і взялася розглядати меню. Офіціант надійшов за секунду і швидко записав замовлення.