4

Зранку голова гуділа, караючи Едуарда за кількість випитого алкоголю вчора. Він важко розплющив очі й почав складати докупи мозаїку пам’яті. Річ у тім, що будь-яка нормальна людина після пережитого стресу не змогла б спокійно заснути. На Еда чекало багато роботи наступного дня, тому він, передбачивши безсоння, забезпечив себе двома пляшками вина, щоб хоч трохи розслабитися і нормально заснути.

Коли хлопець причовгав на кухню, то похмілля різко минуло від побаченого: там хазяйнувала  невелика струнка дівчина з світло-каштановим…

- Аліна! – раптово вихопилося в нього. – А ти як тут…

- О, ти вже прокинувся, - усміхнулася дівчина, обернувшись до нього. – Ти вчора зателефонував мені.. я подумала, що це стосовно книги, але ти сказав, що в тебе сталося дещо жахливе і що тобі потрібний друг. Ти так жалісливо говорив, що я не змогла відмовити тобі. Невже не пам’ятаєш?

Пам’ять наповнювала й ошпарювала його мозок наче посудину, в яку заливали кип’яток. Ед згадав, як допив першу пляшку вина і почав відкорковувати другу, а пригнічення і злість нікуди не дівалися. Він окинув оком роман Аліни, що лежав на столі і набрав її номер. Хлопець тоді насправді не вірив, що вона приїде, але потім дівчина все ж прибула з ще однією пляшкою вина і вони..

- Зажди, у нас же не було сексу, так? – насторожився він.

- Звісно, не було, - продовжувала усміхатися Аліна, розставляючи тарілки на стіл. – Ти навіть намагався постелити мені на дивані, але вино валило тебе з ніг, тому я сама це зробила. Ми дуже душевно поговорили з тобою, наче, - вона трохи зашарілася, - близькі друзі, але ти відмовився розповідати що саме сталося вчора.

Мікрохвильовка дзенькнула і дівчина задоволено підбігла до неї:

- Вчора ти видався мені надто засмученим і я вирішила приготувати тобі сирники, але боялася прокинутися пізніше, бо ефект був би не таким. Тож зробила це вночі, коли алкоголь остаточно вивітрився з мене.

- Дякувати Богу, що я не випив все сам, - Ед боляче дивився на три порожні пляшки біля журнального столика.

- Власне, я випила небагато і лише за компанію, - Аліна розкладала сирники на тарілки. – Знаєш, насправді я подумала, що ти телефонуєш мені лише з однією метою… але ти виявся порядним і мене це приємно втішило.

- Але ж ти все одно прийшла, - говорив хлопець, сідаючи за стіл і хитро усміхаючись. – А якби твої підозри підтвердилися і між нами щось сталось?

- Ну… - рум’янець прикрасив миловидне обличчя Аліни, - ти говорив дуже щиро і.. я повірила тобі. А ще…

Хлопець запитально дивився на неї, тому вона продовжила:

- А ще... ти мені сподобався тоді й коли зателефонував, мені було настільки приємно чути твій голос, що я не помітила як перейшла на “ти” і.. ти теж цього не помітив. І якось наважилася приїхати… Мені справді сподобався вчорашній вечір.

Вона продовжувала червоніти, тому Ед поставив свою руку на її та лагідно сказав:

- Все гаразд, Аліно. Ти теж мені подобаєшся.

І це була правда. Едуард ще в п’ятницю запримітив доброту і особливу чистоту в бажанні дівчини опублікувати книгу в пам’ять про свою подругу. Аліна освітила невеличку ділянку в його темряві любовного скептицизму. Дія алкогольного дурману минула остаточно і він згадав тепло її вчорашніх слів та обіймів. Звісно, переконання хлопця так легко не розвіються, але в цій дівчині явно було щось особливе, щось таке, що не давало цілковито зневіритися у людях.

- - -

Всі родинні стосунки чимось унікальні, але здебільшого у них є одне спільне – непорозуміння і суперечності. Як на мене, це цілком нормально, адже скільки думок – стільки людей, тому цілком логічно, що деколи виникають дрібні (чи не зовсім дрібні) конфлікти. Ненормальним у такому випадку є лише те, що люди не завжди хочуть слухати інших і йти на поступки, щоб вирішити цю ситуацію розумним шляхом, який задовільнить обидві сторони. Відносно такої класифікації стосунки Еда і Елі були невизначеними – не цілком нормальними і не достатньо ненормальними. Втім, їх це здебільшого влаштовувало, а життя в окремих містах навіть підвищило рівень цінування один одного (трохи, не надто сильно). Проте для правильного балансу між приємними і не дуже приємними аспектами у їхньому спілкуванні, вони домовилися бачитися частіше ніж раз у рік.

Ельвіра ненавиділа прокидатися зранку і пхатися кудись, особливо в інше місто, але вона пообіцяла братові бути цього тижня, а обіцянки вона не порушувала ніколи. Помізкувавши, дівчина зрозуміла, що вирушати кудись, ніжачись у ліжку аж до обіду, буде ще важче, тому довелося прокинутися рано. Вона полегшено видихнула, коли тягнула свою валізку (так, ті всі речі дійсно потрібні) центром Чернівців, бо це означало, що зовсім скоро опиниться у теплі.

Дівчина вирішила трохи пройтися вулицею О. Кобилянської, бо надто давно не була в рідному місті. Оглядаючи різнокольорові будівлі наче вперше, вона не дивилася під ноги і тому, проїхавшись на слизькій бруківці, ледь не впала. Захекано зупинившись, Еля відвела погляд убік і побачила, як її одногрупниця Женя переходить дорогу біля кафедрального собору, який, виявляється, перефарбували з рожевого у бежевий – “Боже, як я давно тут не була..” – і рухається у бік центру. “Якого біса вона тут робить?!” Елю це обурило і вона вже хотіла кинутися бігти за нею, але холод і недостатня кількість сну зупинили її шпигунські потяги. “Я з цим ще розберусь”, - твердо вирішила дівчина і пірнула в одну з численних відгалужених вуличок. Пройшовши добре знайомий шлях, вона холодно оминула турецьку площу, розриваючись між бажаннями роздивитися все і випити чогось тепленького. За декілька хвилин вона нарешті побачила двері потрібного під’їзду, а потім – як вони відчиняються і як звідти виходить Ед з якоюсь дівчиною. Якби м’язи обличчя не заціпеніли від холоду, її щелепа відвисла б до колін.

- - -

Едуард ніколи особливо не вирізнявся балакучістю і звик обходитися мінімальними поясненнями, але пронизливі очі сестри, яка жадібно ковтала гарячий чай, сидячи напроти за кухонним столом, відверто спонукали на детальний діалог.