3

Едуард Левицький мріяв стати журналістом ще змалечку, але причини завжди були різними. Коли пасочки у пісочниці його друга Дмитрика хтось розтоптав, він одразу взявся шукати правду. Опитав свідків (інших дітей, що гралися неподалік), записав їхні свідчення у блокнот, навів декілька власних міркувань та показав це все клієнту. І хоча виявилося, що винуватцем був сам Дмитрик, який ненароком наступив на пасочки, не помітивши цього, Ед радів, адже розслідування було проведено бездоганно (а ще мама купила йому морозива). Тоді він твердо вирішив, що колись стане журналістом і, хай там що, шукатиме правду, пишучи цікаві статті.

В шкільні часи Едуард зрозумів, що правда доволі нудна і майже ніхто не хоче її чути. Вчителька української мови любила його найбільше за успішне написання творів, проте недостатньо, щоб дозволити висловлювати цілковито власні думки. Тоді юнак збагнув, що правду часто пишуть на замовлення, аби вона видавалась цікавішою і її хотілось читати.

Перше замовлення він отримав на першому курсі університету для студентського журналу “Що сталось сьогодні?”. Йому потрібно було писати про вечірки, успішність студентів з комічним викривленням та про різні кумедні випадки. Едуарду ця робота подобалася передусім за те, що правда для цих розповідей бралася найсвіжіша і найсоковитіша, хоча, можливо, не завжди її можна було назвати правдою. Втім, він розвинув свої оповідацькі здібності (і навіть набрав трохи популярності, бо газета широко купувалася і читалася студентами), а ще утвердився у думках про те, що правда може бути цікавою та потрібною, просто треба краще шукати і вміти правильно подавати.

За роки навчання в університеті Ед написав статті для деяких журналів на різноманітні теми (серед них рідко випадали цікаві, але хлопець сильно старався, щоб навіть буденність звучала по-іншому від нього) і заробив на цьому трохи грошей, що неабияк тішило. Тоді він остаточно утвердився у своїй професії (своєму покликанні) журналіста, тож постійну роботу знайшов ще до отримання диплому.

Едуард Левицький став редактором чернівецького видавництва “Чорнильна душа”, довго радівши своїй посаді, а згодом зрозумів, що кар’єрний ріст просувається надто повільно, бо його основним завданням було редагувати тексти інших. Це його засмучувало і деколи обурювало. Пропрацювавши там рік, йому все ж доручили писати анотації до частини книг і вести соцмережі видавництва, наповнюючи їх корисним дописами, які повинні зацікавити читача і змусити його захотіти прочитати саме їхні книги. Тоді Ед помітив у себе ще одне вміння – вміле спілкування з аудиторією в мережі, тож на дозвіллі займався копірайтингом для різних фірм. Не те що б він був настільки працьовитим, але зайві гроші не завадять нікому, особливо при сплаті комунальних послуг. До того ж йому подобалося абсолютно все пов’язане із написанням текстів, хоча про свою мрію стати шукачем правди він не забув і навіть частково здійснив, купивши фотоапарат.

- Гроші наперед, - усміхнувся Ед.

- Так, звісно, - заметушився професор, шукаючи гаманець по кишенях. – От, як домовлялися, - він протягнув йому купюру в ідеальному стані.

- Дякую. Я Вам зателефоную, коли закінчу роботу і буду мати, що Вам показати.

- Добре, дякую, - стривожений професор подріботів на вихід.

- Можна у Вас дещо запитати? Я це у всіх клієнтів запитую, – кинув Ед йому навздогін і чоловік зупинився. – Ви ж очікуєте почути правду, так? Але якщо вона буде не дуже приємна, навіщо це Вам? Я, звісно, перепрошую, але Ви вже не молодий, то навіщо знати зраджує Вам дружина чи ні?

Професор тяжко зітхнув і подивився в очі молодика:

- Ми разом вже тридцять років. У нас двоє чудових доньок, які вже мають сім’ї. Вона зі мною з самого початку, розумієте? Ми пройшли з нею геть усе: злети і падіння, бідність, хвороби, виховання дітей… Я пам’ятаю кожний день нашого медового місяця. Ми були молодими, щасливими і чкурнули до Парижу, бо вона мріяла там побувати, а я залишився без останньої копійки. Я завжди готовий був усе віддати заради її усмішки. Пробачте.

Чоловік припідняв свої окуляри і протер очі хустинкою, а тоді продовжив:

- Ми завжди надихали один одного і стали прикладом для багатьох друзів, а в першу чергу – для наших доньок. Вона – все моє життя, Едуарде, і я хочу, щоб Ви визначили, чи жив я даремно.

Професор кинув на хлопця погляд повний надії і пішов на вихід, залишивши по собі відлуння своїх слів. Ед декілька секунд задумано споглядав, як він сідає в автомобіль і поволі від’їжджає, а тоді збагнув, що стіни цього сараю чули багато любовних зізнань, але це було найщирішим з-поміж них.

-- -

Зачинивши дверцята фольксвагена, Едуард увімкнув сигналізацію і втомлено піднявся до своєї квартири. Сарай, збудований посеред давно забутого поля ставав у нагоді при роботі приватним детективом (Ед не любив обговорювати справи у людних місцях), але дорога туди й назад завжди забирала багато часу і сил.

Вийшовши з розслаблюючого гарячого душу, юнак накинув халат на голе тіло і взявся перевіряти соцмережі видавництва. Річ у тім, що багато людей залишали коментарі під його постами і він не міг собі дозволити ігнорувати їх. До роботи у нього завжди було відповідальне ставлення, його цілковитій зосередженості над справою багато хто заздрив (окрім його сестри Ельвіри, звісно, вона не вбачала потреби у такій відданості роботі, якою б вона не була). Більшість коментарів були радісними відгуками читачів стосовно книг, перелічених у пості. Едуард завжди тішився цьому наче він сам написав ті книги і дякують особисто йому. Вирішивши, що нічого цікавого сьогодні вже не буде, він хотів вимикати телефон, аж раптом помітив запит на повідомлення. ”Цікаво хто ж це…”

Виявилося, що молода письменниця надіслала довжелезний текст з проханням зустрічі найближчим часом стосовно публікації її книги, яка – вона впевнена – сподобається видавцям. Ед усміхнувся такій сміливості й написав, що з нетерпінням чекатиме на неї у видавництві для вирішення долі книги. Глянувши на годинник, він помітив, що вже десята вечора і засумнівався, чи вчасно дівчина перегляне його відповідь, але все ж надіслав смс, у якій призначив зустріч на завтрашній ранок. На його подив вона моментально переглянула та написала відповідь, у якій подякувала за таку швидку зустріч і віру в неї.