2

Відповідальне ставлення до роботи різко контрастувало з легковажним – до навчання. Можливо, це було пов’язано з тим, що готель “Ведмежа лапа”, в якому Еля працювала покоївкою, знаходився в двадцяти хвилинах ходьби від гуртожитку. Можливо, на це впливали цікаві знахідки у смітнику і різноманітні плями на ліжку, передумови появи яких дівчина легко могла нафантазувати, оскільки вже давно не дитина. Проте найважливішою причиною пунктуальності, старанності та завжди охайного вигляду на роботі, мабуть, була ( чи, радше, був) наявність дуже симпатичної особи на посаді адміністратора.

- О, привіт, Ельвіро. Не чекав на тебе сьогодні, - привітався блакитноокий блондин за стійкою адміністратора.

- Привіт, Крісе, - трохи зашарілася вона, як завжди. – В Юлі сестра захворіла, тому я вирішила допомогти. Кхм.. ну тобто, вона мені зателефонувала вчора і попросила замінити її на півдня.

- Робити хороші справи – це круто, - усміхнувся широкою усмішкою Кріс. – Сьогодні не так багато роботи, здається, тому думаю, ти не дуже засмутишся, витративши половину вихідного.

- Ой та мені взагалі не важко, - по-дурнуватому заусміхалася Еля. – Допомагати друзям потрібно і я.. гм.. піду вже, мабуть.

- Вдалого дня, - сказав Кріс, читаючи щось у комп’ютері.

- І тобі, - вигукнула Еля, мабуть, занадто радісно.

“Дурепа”, - промайнуло в її голові. Повільно йдучи коридором у напрямку роздягальні, Еля помітила як двері одного з люксових номерів відчинилися. Звідти вийшла рудоволоса дівчина, яка швидко рухалася на вихід, защіпаючи модну оверсайзну куртку. “Зараз лише пів восьмої. Хто так рано виселяється?” Коли вона підійшла ближче, Ельвіра впізнала в ній свою одногрупницю Женю.

- Привіт! Не очікувала тебе тут побачити, - усміхнулася Еля.

Женя трохи розгублено привіталася. Помахом руки дівчина уклала своє волосся на один бік, привідкривши на мить нещодавно зроблене мінімалістичне татуювання під вухом – невеличка гілочка із зеленим листям.

- Я вчора познайомилася з одним симпатичним хлопцем в клубі... - сказала вона.

- Навіть так…

- Не те щоб я це роблю часто, але він був милим і.. накачаним.

- Та годі тобі, - усміхнулася Еля. – Я тебе чудово розумію, просто минулого тижня бачила, як ти цілуєшся з тим старшокурсником… як же його? Вова? Ні. Валентин? Ех, забула.

- Вадим…- сумно доповнила Женя, нервово озирнувшись назад.

- Так, точно з ним! Я ще подумала, як тобі пощастило, бо він ну дуже крутий, принаймні зовні. Мені здалось, що ви типу… разом.

- Ні, ми не… тобі здалось. Ми не пара.

- Окей, - недовірливо зиркнула Еля на одногрупницю. – А як стосовно того, хто в номері? І чому ти так рано тікаєш?

- Я? Та в мене, знаєш… ну, тобто дещо сталось… вчора, - Женя знову озирнулася назад. – Словом, він виявився не дуже в цьому плані і мені захотілось втекти, проте вночі я була надто втомлена, а сьогодні, на щастя, прокинулася швидше.

- Оу, зрозуміло. Ну тоді не буду тебе затримувати. Тікай хутчіш!

- Дякую, - усміхнулася Женя.

Рудоволоса швидко почимчикувала на вихід, а Ельвіра задумано дивилася їй в слід. Не те що б дівчата тісно спілкувалися, але таке хвилювання при розмові про секс видавалось дивним, нехай він був і не дуже. “Щось тут явно не так. Власне, це не моя справа… чи моя?” Вона хитро усміхнулася і швидко пішла, доки не забула звідки саме вийшла Женя, щоб запам’ятати число на дверях готельного номеру. “А раптом це щось цікаве чи супертаємне? Ні, я не можу пропустити це повз вуха.”

                                                                       - - -

- Це була найнудніша поїздка в моєму житті, - поскаржилась Еля, сидячи в розкішному салоні автмобіля Макса, коли вони зупинилися перед воротами будинку Софії. – Як ти можеш мати таку неймовірну цяцьку і не спокуситись відірватись на ній ?

- Ельвіро, - знудженим голосом відказав хлопець, - я її орендував лише на декілька днів. Мені до біса страшно її зіпсувати. Ти просто…

- Так, я розумію, що дводенна оренда цього автомобіля більша за мій двотижневий заробіток, але все ж! Червоні блискучі Феррарі створені для розваг, а не для… - вона впіймала на собі невдоволений погляд хлопця, - гаразд, мовчу. Навіщо слухати Елю? Вона ж лише дурниці завжди верзе. Геть Елю, геть розваги.

Макс розсміявся, плавно в’їжджаючи на подвір’я з ідеальною геометрією посадки квітів та дерев:

- Я не відмовляюся від розваг повністю. Адже насправді оренда триває не два, а три дні, навіть з три з половиною.

- Ах ти ж хитрий жук! А я вже злякалася, що твої емоції витіснив з тіла цей неймовірно гарний і неймовірно тісний костюм. То ми ще встигнемо розважитись? - лукаво усміхнулась Еля.

- Навіть не сумнівайся, - хитро блиснув очима Макс.

Хлопець припаркувався. Повільно обійшов автомобіль ззаду, відчинив дверцята і елегантно подав руку Ельвірі:

- Ласкаво просимо, пані. Ви одні?

Дівчина подала руку, повільно ступила на бруківку й відказала:

- Що Ви, звісно, ні. Я прибула з найкращим барменом всіх часів і народів, який хибно став на звивисту стежку професії економіста.

Макс увімкнув сигналізацію для своєї чотириколісної мрії і різко підхопив Ельвіру на руки:

- Це щоб ти не забувала, що я теж вмію розважатися.

Коли він закинув її собі на плече, дівчина здивовано засміялась і обсмикнула свою коротку блискучу сукню:

- Що ж ти робиш? Максе, ти геть здурів! Надворі психопат, люди, стережіться!

Він обережно поставив її на веранді. Обоє ледь не падали від сміху, який заглушувала гучна музика з-за дверей. Еля ще раз перевірила свій вигляд у дзеркальці, заховала його й випадково спіймала себе на тому, що Максові личить світло вуличних гірлянд, якими було завішано майже все тут, і на мить вона згадала свої думки під час їхньої вчорашньої розмови.

- Максе, рада тебе бачити, - обійняла його Софія, щойно він переступив поріг. – І костюм у тебе відпадний!