В один момент, я занурився у свою свідомість.Я повинен був прийняти рішення, яке ніколи раніше не приймав.”Підійти й заговорити, чи відступити?”, новий я, неймовірно хотів знайомства, хоча це було незвично для мене.Але, маленька та підступна частина свідомості, хотіла відступити.Вона боялася змін, там ще досі, десь в тіні, зберігався минулий “Я”.Ці дві частини сперечалися між собою, ці думки проіснували менше ніж хвилину, але мені здавалось, ніби це вічність - зараз, я вирішував, яким буде моє подальше життя.Я нервував, часу для довгих роздумів не було, чим довше я роздумував, тим більше переважало бажання відступити.
Одна мить, і я вже йду в її сторону.Пульс збільшився, дихання пришвидшилося, голос почав тремтіти.Підійшовши ближче, я заговорив, дівчина дивилася на мене наляканими очима, я продовжив.Мій голос тремтів, але я контролював його. Я люб'язно передав Жені свій телефон, задля того, щоб вона вписала туди свій номер.В той момент мій мозок був повністю чистий від думок, він діяв, не думав.В цю мить, я відвів погляд в сторону, поруч стояла Віка, в один момент я відчув її емоції та почуття, які переповнювали її теж, вони були приємними та теплими, й водночас бурхливими й невгамовними як буря, вона сяяла від них, і тут я побачив своє подальше майбутнє. Я відступив, взяв свій телефон, зробив комплімент, і пішов назад.