O, Death

Після довгих суперечок друзі вирішили відмовитися від спалення тіла Данте. Традиція мисливців спалювати тіла померлих, щоб тих більше нічого не тримало в цьому світі. Камаель наполегливо твердив, що Данте потрібно поховати з усіма почестями в склепі з іншими керівниками Ордену. Насправді він все ж таки сподівався повернути її до життя, хоч і попрощався з нею і відпустив. Данте поховали в усипальні Ордену з кардиналами. Точніше сказати, поховали її порожню труну. Про це знали лише Кем, Джеймс та Кріс. Данте поховали поряд з її чоловіком та донькою на цвинтарі штату Делавер у місті Ньюарк. Туди Камаель часто приходив, щоб поговорити зі своєю Денні. Він міг відвідати її там, куди вирушила її душа, але Кем не хотів цього робити. Адже тоді він точно спробує повернути її у світ живих.

Друзі Данте повернулися до свого звичайного життя. Франческа займалася улюбленою роботою – фотографією та полюванням на демонів. Артур, Кая, Олсен, Кріс залишилися в Ордені, Джеймс залишив його. Хоча Кріс і запропонував йому приєднатися до мисливців Ордену.

Після смерті Данте минуло півроку. За цей час керівництво Орденом Камаель узяв на себе. Хоча, швидше, він ухвалював складні рішення, а Орденом керував Кріс. Адже Кем часто пропадав на завданнях. Щоб угамувати біль втрати, Камаель вдарився у всі тяжкі. Він винищував нечисть день у день. Кілька разів він був на межі смерті. Але це його не зупинило. Одного дня, перебуваючи у своїй, Кем обробляв свої рани. Демони завдали йому чимало каліцтв.

- Якщо ти не зупинишся, то незабаром приєднаєшся до своєї Данте, - у кімнаті з'явився Смерть.

- Чого тобі? - Кем обернувся.

- За останні півроку я занадто часто почав з'являтися на Землі, тобі так не здається?

- Краще взагалі б не приходив, - холодно відповів Кем. – Якщо ти за мною, то рано прийшов.

- Знаю, - Смерть налив собі віскі і сів у крісло. - Я прийшов, щоб тебе зупинити. Навіщо ти робиш усе, щоб померти?

- Хіба тобі до цього є діло? - Кем теж налив собі віскі і відпив із келиха.

- Уся справа в ній, чи не так? За своє довге існування я багато разів бачив, як янголи оплакували людей, як закохувалися в них. Камаель, ти не перший і не останній. У тебе попереду тисячоліття, щоб залікувати рану.

- Навіть століття це вічність без неї.

- Чому ти так страждаєш? Вона лише людина.

- Для мене вона більше, ніж людина. Вона частина мене, моя душа. Тепер я втратив її. Тобі не зрозуміти. Краще йди.

- Ти правий, мені не зрозуміти. Але я знаю, як багато вона зробила для спасіння людства. У світі не так багато людей, які готові піти на такі самі жертви. Я ціную цю рису, - Смерть глянув на Кема. - Не можу дивитися, як ти страждаєш, - він допив віскі і підвівся з крісла. Смерть ударив тростиною об підлогу. - Мені підвладні життя і смерть всього живого у всесвіті, але душу від погані я очистити не можу. Пам'ятай про це, - Смерть зник.

Ньюарк. Штат Делавер. Цвинтар

Місяць освітлював місцевий цвинтар. За десять хвилин нічну тишу порушив звук, схожий на удар чогось важкого. Потім земля на могилі почала підніматися. З неї вилізла Данте. Вона, підвівшись на ноги, похитнулася. Дівчина почала озиратися на всі боки, намагаючись зрозуміти, де вона знаходиться. Її очі намагалися звикнути знову бачити, легені дихати, а тіло рухатися. Її голова розболілася від спогадів упродовж її довгого життя, які захопили її. Останнє, що вона згадала - це як Кем встромив кинджал в Анахіт, а далі порожнеча.

Більш-менш прийшовши до тями, Данте повільно пішла цвинтарем. Вона спробувала покликати Камаеля. Але з першого разу це не вдалося. Замість хоч якогось звуку, вона лише прохрипіла. Данте знову і знову намагалася покликати Кема.

- Кем! - хрипким голосом крикнула Данте. - Кем, - вже тихіше промовила Данте.

У цей час Камаель перебував у кімнаті замку Алмоурол. Тепер за допомогою віскі він намагався заглушити свій біль. Кем спустошив черговий келих і почав знову наповнювати його спиртним, але на мить завмер. Йому здалося, що він чує голос. Кем не надав цьому значення. Але за кілька секунд цей голос звучав голосніше. І йому здалося, що він знає, чий він. За кілька секунд Кем зрозумів, хто його кличе.

- Данте, - він кинув келих і поквапився до джерела галасу в його голові. За мить він стояв посеред кладовища Ньюарка. Він обернувся. Перед ним була вона – його Денні.

- Привіт, - тихо мовила дівчина.

- Данте? - Кем не вірив своїм очам. Він підійшов ближче до неї і почав оглядати, наче вивчаючи.

- Я чекала прийому теплішого. Ти дивишся на мене, як на якусь злочинницю.

- Це й справді ти, - він зазирнув у її смарагдові очі і обійняв. - Як же я сумував, - на його очах з'явилися сльози.

- Хотіла б відповісти, що я теж, але у мертвих немає почуттів, - вона усміхнулася.

- Я заберу тебе до Ордену, - запропонував Кем. Але Данте заперечила йому.

- Ні. Я поки що не хочу бути там. Забери мене до нашого сховку. До нашого будинку.

- Нашого? - здивувався Кем.

- Так. Адже ми там тепер разом ховаємося. Значить наш, – Кем виконав прохання дівчини. Він узяв Данте за руку і переніс їх до її таємного будинку. Опинившись у знайомому місці, мисливиця озирнулася. Вона дістала одяг із шафи. – Я хочу прийняти душ. Я поки пробиралася крізь землю, думала, що вона у мене скрізь. І це моє вбрання, - Данте глянула на зелену шифонову блузку та вузьку спідницю, що розійшлася по швах. - Хто додумався поховати мене в такому вбранні? Не відповідай – я й сама знаю – Франческа. Хоча вбрання досить миле, - Данте пішла у ванну. Дівчина глянула на себе в дзеркало. - Ти знову ходиш цією грішною землею. Ти точно проклята. Зараз, хоча б, у тобі не сидить всемогутня істота, яка хоче знищити світ. Це прогрес.

Данте вийшла з ванної через півгодини. Весь цей час Кем чекав на неї в будинку. Побачивши мисливицю знову, те, яка вона гарна, безтурботна і спокійна, він підійшов і поцілував її. І дівчина відповіла взаємністю. Але через кілька секунд вона відштовхнула його.