In my time of dying

Кем сидів із пляшкою віскі в руці на сходах головного входу в замок Ордену. Останні чотири місяці він часто проводив тут час у компанії Джека Деніелса. Та не лише його. Чотири місяці тому його життя почало налагоджуватися. За ним остаточно перестали полювати янголи, разом із друзями він переміг те зло, що нависало темною хмарою над головами людства. Він знайшов сім'ю, яку сам колись і втратив. Він повернув її. Ту, без якої тепер не уявляє свого життя. Нині біль втрати руйнує його зсередини. І все, що він може зараз робити – пити віскі та розбирати варіанти подій, які вже трапились і більше ніколи не відбудуться.

Чотири місяці тому світ перевернувся з ніг на голову. Спочатку все добре складалося. Вдалося перемогти Табріса та його коханку Рейвен. Вдалося перемогти Адаель, яка стояла за тим апокаліпсисом, що творився у світі надприродних істот. І хвала всім богам, людство вдалося врятувати. Але зараз... зараз все знову котитися в прірву. І немає сили, яка зможе це зупинити. Хіба ж сам Бог. Але він залишив цю галактику, залишивши людство без нагляду та захисту.

Чотири місяці тому Камаель знову відчував себе щасливим. Адже вони з Данте нарешті з'ясували, хто вони один одному. Вони пробачили один одного за зради. Кем був готовий відмовитися від своїх крил і стати звичайною людиною, аби бути з Данте. Він ніколи їй цього не казав. Він боявся, що вона не зможе зрозуміти його вчинку. Їй здається, що через неї Камаель перестане бути тим, ким повинен. А цього б вона не допустила ніколи. Але його планам не судилося здійснитися. Через свої почуття до Данте він втратив пильність, став уразливим. Він не відчув, як наближається демон, вчасно не вмовив Данте позбутися Анахіт. Він знав, що возз'єднання з такою могутньою істотою добром не закінчиться. Він повірив Данте. Адже вона завжди бачить хороше в людях та істотах, прагне врятувати всіх. Але всіх урятувати неможливо. Тепер Данте у владі Анахіт, і Кем не знає жива мисливиця чи давно мертва. Він лише сподівався, що Данте сильна настільки, щоб вижити навіть у сутичці з найсильнішою істотою цієї галактики.

Були дні, коли Кем шкодував, що повернувся у світ людей. Краще б він залишився у Ніфльгеймі. Там йому місце за його зраду. Адже тоді Данте залишилася б із Нейтом. Він точно б зміг її відмовити від плану з Анахіт і точно врятував би її. А зараз Натаніель мертвий. Можливо, і Данте теж. Він завжди боявся за її життя, але знав, що її захистить прокляття. Після кожної смерті мисливиця оживала. Але зараз... зараз він боявся за її життя. Адже ніхто не знає, на що здатна Анахіт. Можливо, вони настільки сильні, що можуть вбити ту, що проклята безсмертям.

Були дні, коли Камаель шкодував, що сто років тому вирішив зрадити Данте та своїх братів. Не зробивши цього, історія могла б піти іншим шляхом. Іноді Кем лаяв себе за те, що майже двісті років тому поцілував її вперше і більше не зміг забути смак її губ. Той поцілунок назавжди змінив його життя. Немов стріла Амура, потрапивши прямо в ціль – у його серце, яке після їхнього поцілунку почало битися інакше. Камаель лаяв себе і за їхню першу ніч. Навіщо він піддався своїм почуттям? Якби не це, зараз усе могло б бути інакше. Але потім Кем згадав їхній тиждень у Тоскані. Ті прекрасні сім днів радості, насолоди, пристрасті та кохання. Він лише сердився на себе, що кинув Данте там одну. Йому стало страшно, адже янголи не люди, і бути у стосунках це не їхнє завдання. Він бачив, як Данте почала розкриватися, стала щасливою і вразливою. Якби він міг повернути час назад, він не покинув би її там, а забрав так далеко від усіх проблем, наскільки це тільки можливо.

Камаель зробив черговий ковток віскі, тим самим спустошивши до дна пляшку. Він дивився кудись у далечінь.

- Хлоя і Джеймс закінчили із захистом, - біля Кема сів Михаїл. - Сподіваюся, Анахіт сюди не ввійде. Джеймс запевнив мене, що сильнішого захисту немає в усьому світі. Янголи допомогли посилити її.

- Чудово, - байдуже відповів Кем.

- До нас щодня все більше істот, та й простих людей, приходить у надії сховатися. І така ситуація по всій планеті – Орден приймає всіх, хто шукає захисту.

- Мені від цього має стати краще? - запитав Кем.

- Орден знову став цитаделлю надії. Все завдяки Данте, тобі та вашим друзям.

- О, не смій вимовляти її ім'я. Через тебе в ній зараз застрягла Анахіт, - почав злитися Камаель.

- Я вже вибачився за це, і не вибачатимуся знову. Вона сама обрала свій шлях.

- Так, але ти підштовхнув її до цього. Це була твоя мета із самого початку. Ти ж перевіряв її, перевіряв, чи зможе вона витримати Анахіт.

- Кем, не будемо про це. Минулого не повернути. Знаєш, я не найкращий співрозмовник, – продовжив Михаїл. – Я бачу, як тобі погано. Ми повернемо її, обіцяю. У кожного з нас була своя Данте, тільки не всім вдалося врятувати своє кохання. Ти бачив, як смерть Б’янки змінила Гавриїла. Так, він від свого створення був не надто спокійним і робив те, що вважав за потрібне. Але після смерті Б'янки ці його якості лише посилилися. І він став тим, ким зараз є – суворим, безстрашним воїном Небес. А я…

- Тільки не треба історій про те, як кохання тебе змінило, - перервав брата Кем.

- Її й не буде. Свою Данте я не зустрів. Адже для мене обов'язок передусім. Але я нічого й не зробив, коли бачив, як наші брати та сестри пізнають людську любов. Спостерігаючи за людством, я багато дізнався. Дізнався про їхню жорстокість, підступність, лють, знедоленість, відданість, вони готові допомогти незнайомцю не тому, що хтось звелів так зробити чи це його обов'язок, а тому, що від щирого серця готові допомогти нужденному, я дізнався про їхнє кохання. Це почуття чудове. Я хотів, щоб наші брати і сестри теж пізнали це. Я лише шкодую, що сам не довідався, як це кохати. Ми придумаємо, як врятувати Данте, і ви будете щасливі. Ти залишишся на Землі і далі допомагатимеш їй, - Михаїл підвівся зі сходів. – Ми йдемо на завдання. В останній тиждень нечисть сильно активізувалася. Анахіт збирає поплічників. Ми повинні розбити їх, перш ніж вони перетворяться на військо.