Hear the whispers in the dark. Vol. 2

День шостий. Тренувальна зала замку Алмоурол. 11:30

Кем уже кілька годин тренувався без зупинки. Він знову та знову відточував свою майстерність: клинки, ножі, мечі, рукопашний бій. За всім цим хвилин десять спостерігала Франческа. До неї підійшов Кріс.

- І довго він тут? – спитав перевертень.

- Не знаю. Але гадаю, що не одну годину. Настав час щось робити.

- Ти про нього чи Данте?

- Про обох. А ще ця його незрозуміла злість у бік Джеймса. Так, ми про нього нічого не знаємо. Він з'явився, як Пилип з конопель. Ось ти чув щось про Джеймса Олівера? Особисто я – нічого. Хоча, так, ми з Данте не були подругами, щоб вона мені розповідала про всіх симпатичних чоловіків у її житті. Але ти її друг. Тобі вона мала розповісти про нього.

- Про його існування я знав. Данте розповідала, що зіткнулася з ним у Празі, здається, у 1974 році. Та й я потім з ним познайомився. На мене він справив не дуже гарне враження: він підступний, порочний, аморальний. До того ж він маг і чаклун. Данте, нагадаю, ненавидить і тих, й інших. Отже, мені дуже не зрозуміло, що Джеймс робить тут. Але все ж таки він дуже допоміг нам у битві і врятував багато людей. І, як зрозумів, Данте йому довіряла. Інакше б убила за першої нагоди.

- М-да, треба чекати на пробудження Данте. Чи можемо ми якось прискорити це? – спитала Френкі.

- Ні. Хлоя перепробувала всі відомі їй заклинання на Данте. Напевно, Джеймс правий. Потрібно просто чекати.

- А якщо Джеймс прикидається другом, а насправді хоче отримати Анахіт. Що, якщо він просто тягне час, поки сам шукає спосіб витягнути Анахіт?

- У твоїх словах є щось. Мабуть, попрошу кардиналів приставити до Джеймса охорону. І піду сам пригляну за ним, - Кріс пішов.

- Довго там ще стоятимеш? - Кем припинив тренування.

- Вже ні. Адже ти закінчив. Кем, ти був у Данте?

- Ні, - відрізав Камаель. Він явно не хотів продовжувати розмову.

- Чому?

- Не бачу сенсу. Я прийду до неї, як тільки вона прокинеться.

- А якщо не прийде до тями? А якщо вона незабаром помре? Ти хочеш шкодувати, що втратив шанс побути з нею? Кем, припини. Я розумію, тобі боляче бачити її у такому стані. Нам усім боляче бачити її такою.

- Не порівнюй мене з рештою. Це не те саме.

- Чому? – Френкі докірливо дивилася на Камаеля. – Тому що ти її кохаєш Бо ти не хочеш її втрачати? Чи тому, що історія ваших стосунків триває два сторіччя? Припини, Кем.

- Тому що я підвів її! – Кем підвищив голос. - Знову. Бо не врятував її.

- Кем, - Френкі зробила глибокий вдих. – Ти не винен у тому, що сталося. Це був її вибір прийняти Анахіт.

- І ти їй у цьому допомогла.

- Так. Тому що вірила у неї. Я знала, що Данте впорається. Повір і ти. Вона прокинеться. Сходи до неї, - Френкі пішла.

Камаель вирушив у свої покої, де прийняв душ і переодягнувся у свіжий одяг. Він оглянув свою кімнату. Тут багато нагадує про Даніелу. Років сто п'ятдесят тому вона часто заходила до цієї кімнати. Камаель глянув на ліжко. У пам'яті мимоволі випливли всі щасливі моменти, проведені на цьому ложі. Чоловік усміхнувся своїм спогадам. Потім він пішов у кімнату Данте. Кілька хвилин він не наважувався увійти, стоячи біля дверей. Потім переступив поріг кімнати і присів біля ліжка дівчини та взяв її за руку. Вона дихала спокійно, розмірено.

- Вибач мені. За все. За всі мої образи та зради. На своє виправдання я скажу лише, що думав, що роблю все правильно. Повторюся, до тебе не було нікого, хто пробудив у мені хоч якісь емоції. Мені здається, що з нашої першої зустрічі почалося це пробудження. А чи пам'ятаєш той карнавал?

1816 рік. Португалія.

Яка була година, Данте не знала. Та й знати цього їй не треба було. Головне, що майже всі зараз уже сплять. Відбій у замку Алмоурол настає рано. Адже прокинутися наступного дня треба також рано. Данте знайшла якесь плаття у випраних речах і одягла його. Поверх сукні вона накинула плащ із каптуром. Дівчина майстерно обійшла охорону, яка чатувала замок і вибралася з фортеці. Вона попрямувала до найближчого поселення, яке знаходилося за шість кілометрів. Увійшовши до населеного пункту, Данте озирнулася. Це було невелике містечко, де зараз всі люди святкували і веселилися. Данте зняла свій каптур і вирушила до виру подій. Вона танцювала, веселилася, спілкувалася з людьми, і навіть спробувала довести місцевим чоловікам, що дівчата вміють стріляти з лука просто в ціль. Це те, чого вона хотіла – відпочити від усіх цих тренувань та наказів у Ордені. Але їй завадили.

- Що ти тут робиш? - хтось схопив дівчину за руку і витяг з юрби. То був Камаель.

- І тобі добрий вечір. Як ти мене знайшов? - здивувалася Данте.

- Це було не складно. Чому ти тут?

- Це ж очевидно. Я втомилася і вирішила розважитись.

- Ти повертаєшся до замку, - Кем узяв Данте за руку і потягнув у бік Алмоурола.

- Ні, - заперечила дівчина і вихопила руку. - Я залишаюся на карнавалі. А ти можеш іти. Не хвилюйся, на світанку я буду в замку, - Данте мило усміхнулася і пройшла назад у центр веселощів. Камаель пішов за нею.

- Ти повертаєшся, - наздогнавши її, Кем знову взяв дівчину за руку. – Я мушу наглядати за тобою.

- Наглядай. Тут. Якщо знайдеш мене, - Данте приєдналася до натовпу, який танцював. Кем став виглядати її серед людей. Але знайти Данте йому не вдалося. Тоді Кем вирішив просто зачекати на закінчення святкування, щоб забрати дівчину. Він сів за найближчий стіл та просто спостерігав. Через дві години Данте присіла поряд.

- Це свято мені подобається дедалі більше. Ти приєднався б до мене. А то сидиш тут, як самітник.

- Нагадаю тобі, може, ти забула, я ангел. Я не знаю, що таке веселощі і мені це не потрібно.

- Сумно, - Данте кілька секунд пильно дивилася на Кема, а потім взяла його за руку. – Ходімо, я навчу тебе веселитися, - вона потягла його до людей, які танцюють.