Hear the whispers in the dark

Замок Алмоурол. Португалія. День перший. 10:03

Йшов проливний дощ. Він залишав свої краплі на вікнах замку. Природа вирувала зовні, всередині – не вщухала дискусія. Усі сперечалися, щось пропонували та бурхливо обговорювали. Камаель стояв біля вікна і просто спостерігав, як іде дощ. Так продовжувалось якийсь час. Та в один момент він не витримав:

- Досить! - крикнув Камаель присутнім так, що задзвеніли шибки. Всі замовкли і дивилися на чоловіка. - Ви всі тільки сперечаєтеся і не пропонуєте зовсім нічого, що могло б допомогти.

- Що ти пропонуєш? Як повернути Данте? - спитала Френкі.

- Можна увійти до її свідомості та спробувати так повернути її до життя, - запропонував Гавриїл.

- Вона жива. Чи ви зібралися воскресити ще не померлого? - сказав Джеймс. Він також спостерігав за тим, що відбувається з м'якого крісла, в якому сидів.

- Якого біса він тут? - вказав Кем на Джеймса.

- Я допоміг вам. Забув? - відповів той.

- А тепер допоможи собі і звали з цього замку, а ще краще з країни, - сердився Кем.

- Камаель, заспокойся, - до ангела підійшов Кріс. Він поклав руку йому на плече. - В'язатись у суперечку з ним ти завжди встигнеш. Є справи важливіші.

- Все, що ви можете зараз зробити – це чекати. Якщо ви пролізете до неї в голову, невідомо чим все обернеться, - продовжив Джеймс.

- І ми маємо повірити твоїм словам? З чого це? - запитав Кем.

- Із того, що Данте мені довіряла.

- Як зручно. Данте в комі не може підтвердити твої слова. До того ж відьмаків вона ненавидить. Не думаю, що вона була б з тобою.

- Мушу тебе засмутити - я не відьмак, а маг. І повторюся: Данте мені довіряла. Кожен з вас має свою історію з нею. У нас із Данте була своя.

- І ми маємо тобі вірити? – запитав Кем.

- Слухай, якщо тобі щось не подобається – це твої проблеми. Але в голову до Данте лізти не смій. І ніхто з вас не повинен цього робити. Я заберу це, - Джеймс вказав на пляшку віскі, яку взяв і покинув кімнату.

- Може він має рацію? - припустила Кая. - Треба просто зачекати. Адже минув лише один день. Вона під цілодобовим наглядом, відхилень у її здоров'я немає, травм, які могли б загнати її в кому, теж немає. Можливо, вона просто відновлюється після битви.

- У словах Каї щось є. Ми ж не знаємо, як поведеться людина, в яку вселяється Анахіт, - підтримав подругу Артур.

- Камаель, з нею все буде добре, - глянув на брата Гавриїл. – У нас ще є справи.

- Так. Потрібно переловити поплічників Табріса, яких ми не вбили, - продовжила Френкі. - Пропоную цим і зайнятися. Кардинали мають зачіпки. Якщо хтось хоче мені допомогти, ви знаєте, де мене шукати, - Френкі покинула друзів. Всі, крім Кема і Кріса, пішли за нею.

- Це ніколи не закінчиться, - Кем втомлено потер лоба.

- Мені її також не вистачає. Але можливо Джеймс правий. Потрібно просто зачекати. Відволічись. Займись справою, - Кріс пішов.

Кем знову почав дивитися у вікно, за яким не припинявся дощ. Він побачив своє відображення у ньому і почав вдивлятися. У пам'яті Кема випливла остання розмова з Данте перед битвою.

- Я рада, що ми помирилися, - усміхнулась Данте.

- Так, про це. Я обдумав твої слова. Мені дуже приємно, що ти була настільки щирою зі мною. Але це не змінює моє рішення. Після битви я піду.

- Що? - здивувалася Данте. У неї з рук випав револьвер, який вона чистила. - Я щось не розумію: ми помирилися, ми цілувалися, ще годину тому ти хотів переспати зі мною, а тепер ти кажеш, що нічого не змінилося і ти хочеш піти геть? Якого біса, Кем?!

- Я не сказав, що залишаюся. Ти почула, що хотіла почути. А секс… це мав бути наш прощальний секс. І нічого більше. Це не перша наша з тобою битва проти зла. Ти чудово знаєш, що після неї нічого не зміниться. Ти й надалі шукатимеш способи вбити себе, а я, як і раніше, не хочу тобі допомагати з цим і тим більше бачити, як ти вмираєш.

- Гаразд, - тихо мовила Данте. Вона дістала один зі своїх ножів і кинула його в Камаеля.

- Що за?.. - ніж потрапив у праве плече хлопця.

- Вибач, випадково впустила, - вона підійшла до Кема і різко витягла зброю.

- Твою ж… І ти ще дивуєшся, що я йду.

- Геть! - крикнула Данте. - Інакше за кілька секунд я випущу револьвер, і він ненароком вистрілить тобі в серце. Якщо вона в тебе є.

- Побачимося на полі битви, - Кем покинув кімнату Данте.

Зі спогадів Камаеля вивів гуркіт грому. Він знову глянув на своє відображення у вікні і вдарив по ньому кулаком. Скло посипалося, а за мить вибухнули всі вікна в кімнаті.

Замок Алмоурол. Португалія. День перший. 6:15

- Привіт, братику, - Люцифер стояв на порозі замку Алмоурол. - Є розмова.

- Чого тобі? - спитав Михаїл.

- Ти не виконав умови угоди.

- Ти чув Анахіт. В Пекло вона не повернеться. Можеш спробувати забрати її силою. Але думаю, що друзі Данте не дозволять цього зробити. Адже Анахіт все ще в тілі мисливиці.

- Зізнайся, - посміхнувся Люцифер, - ти знав, що так буде. Знав, що мені не вдасться забрати половину душі Анахіт.

- Сподівався.

- Гаразд. Я відступлю. На якийсь час. Все-таки Анахіт допомогла мені вбити Веліала, який так жадав отримати мій престол.

- Правильне рішення, брате. Іди. Краще наведи лад у своєму царстві. Можливо, хтось ще хоче тебе скинути, - припустив Михаїл.

- До зустрічі, братику, - повелитель Пекла зник.

Замок Алмоурол. Другий день. 13:47

Молодий хлопець, років дев'ятнадцяти, швидким кроком поспішав коридором замку Алмоурол. У руках він ніс якісь документи. Дійшовши до потрібних дверей, він зайшов до зали. Там на нього чекали п'ять кардиналів та друзі Данте: Артур, Кая, Френкі, Камаель, Михаїл, Гавриїл, Олсен та Анна.