I've gotta fight today to live another day

Будинок Френкі. 0:10

- Запитаю ще раз: ти впевнена, що збираєшся зробити? – поцікавився Камаель.

- Звичайно, ні. Але відступати назад вже немає сенсу, - Данте збиралася на велику битву. Дівчина зарядила револьвери, взяла ножі для метання. – А тепер, якщо ти не проти, я хочу дізнатися, де знайти Табріса та Рейвен, – дівчина присіла на підлогу у позі лотоса.

- Ти зібралась медитувати? Зараз? - здивувався Кем.

- Так. Інакше я не можу поговорити з Анахіт, - Данте заплющила очі і зробила пару глибоких вдихів. За мить вона опинилася у тій же знайомій пустелі. Там уже на неї чекали брюнетка і попелястий блондин. - Думаю, ви знаєте, навіщо я тут.

- Так. Ми знайшли Табріса та його повію, - відповів чоловік.

- Вони зараз в одній із резиденцій Ордену у Хорватії. Неподалік міста Пула.

- Я знаю, де ця резиденція. Потрібно всіх перекинути туди.

- За це не хвилюйся, – Анахіт клацнула пальцями. – Вони вже всі там.

- Гей! Куди ти так поспішаєш?

- Поспішаю вбити татка. Час і нам у дорогу, - за мить Данте опинилася біля своєї армії.

Хорватія. Неподалік міста Пула. 0:20

- Чому ми всі тут? – запитав Гавриїл.

- За вісімсот метрів від нас резиденція Ордену. Табріс та Рейвен там. Пішли. Ми втрачаємо час, - Данте рушила вперед. Решта пішла за нею. За десять хвилин вони були біля цілі.

Їхньому погляду відкрився прекрасний палац з п'ятисотрічною історією. На його території височіла двометрова кована огорожа, за якою розташувався не лише особняк, а й чудовий сад для відпочинку. Будинок мав два поверхи.

- Чому Табріс саме тут? – поцікавилася Френкі.

- Будинок розташований на лей-лінії. Відповідно, тут є де підживитися. Адже тут потужне енергетичне поле, – пояснила Данте. - Тут стільки захисних знаків. Вони на нас чекали, - Данте оглянула ворота і паркан. - Деякі мені незнайомі. Гаразд, знаки не проблема.

- Впевнена? - до Данте вийшов чоловік років тридцяти п'яти. Шатен з сірими очима та хитрим поглядом. Одягнений він був у джинси, пальто та сорочку у синю клітку.

- Джеймс. Не чекала тебе тут побачити. Зазвичай, коли назріває буря, ти тікаєш, а не йдеш до її центру.

- Хто це ще такий? - запитав Камаель.

- Джеймс Олівер, - відповів Кріс. - Медіум, маг, чаклун і погана людина. Вони з Данте познайомилися років п'ятдесят тому.

- А ще я окультист. Куди це ти прямуєш зі своїм дитсадком? Знову рятувати світ?

- У мене немає часу на тебе, - Данте зробила крок до Джеймса.

- Не раджу, – руки чоловіка спалахнули полум'ям.

- Я навіть не здивована. Ти завжди не вмів вибирати правильну сторону. Не набридло завжди робити не правильний вибір? – Данте навела дуло револьвера на чоловіка. – Відійди убік. Не хочу тебе вбивати.

- Ти ж знаєш, що не вб'єш.

- Правда, - після секундної паузи відповіла Данте. Дівчина сховала револьвер. - А ось вони, - мисливиця вказала на Олсена та Каю, - дуже навіть не проти вбити того, хто стоїть на нашому шляху.

- І це правда, - Олсен кинувся у бійку з Джеймсом. Йому на допомогу прийшла Кая. Поки тривав бій, Данте знищила символи, які заважали всім увійти на територію резиденції.

- Ти ж розумієш, що на вас там чекає ціла армія? - запитав Джеймс Данте, коли закінчилася бійка.

- Так, - дівчина підійшла до окультиста. - Даю тобі останній шанс вибрати правильну сторону.

- Ти ж знаєш, я її вже давно вибрав, - Джеймс подивився дівчині у вічі.

- Що ж, - Данте зробила паузу, а потім вдарила чоловіка. – Сподіваюся, коли я прикінчу Табріса та його поплічників, тебе вже тут не буде. Інакше й тобі не жити.

Данте разом із друзями пройшла на територію резиденції. За мить друзів зустріли три десятки демонів. Мисливиця зауважила, що вони виглядали не так, як завжди. Тоді вона зрозуміла – Табріс і їх нагородив душами. Зрозуміло, багато він їм не дав поглинути, але все ж таки зробив їх сильніше.

- Чудово. Я так і думала, - Данте озирнулася. - Кріс, Олсен – вони ваші.

- Із задоволенням розірвемо їх на шматки, - перевертень і десяток з його зграї перетворилися на вовків. На чолі стояв Олсен, котрий також перевтілився. Величезний, чорний вовк кинувся на демонів, за ним пішли інші перевертні.

- Нехай розпочнеться вечірка, - Данте посміхнулася і разом з рештою пішла до головного входу в палац.

- Знаєш, у приміщенні буде ще більше противників, - звернувся до мисливиці Доріан.

- Знаю, - дівчина ногою вибила величезні вхідні двері. - Хочеш втекти?

- Хочу вижити, - відповів Доріан.

Друзі увійшли до палацу. Величезний хол із колонами вів до сходів на другий поверх. По обидва боки від холу розташовані входи до кімнати. На першому поверсі їх шість, разом із їдальнею та кухнею. Лише місячне світло освітлювало перший поверх палацу. А ще світло, яке йшло з другого поверху.

- Доріан, Генрі, Джейд, беріть решту. Перший поверх ваш, – скомандував Михаїл. Щойно загін Доріана висунувся вперед, з кімнат вийшли демони. Їх також було близько тридцяти.

- Так просто? – здивувалася Данте. – До нас просто виходитимуть кілька десятків демонів? Якось нецікаво. Я прямо засмучена.

- Я б не сказав, що все так просто, - Кем вказав на сходи. Там стояли кардинал серед демонів. А поряд був Веліал.

- Привіт, Люцифере, - Веліал усміхнувся.

- Я щось не зрозумів, - звернувся Люцифер до свого герцога Пекла. - Ти таки перейшов на бік ворога?

- Так, мій любий Люцифере. Треба було тобі прислухатись до Михаїла. Я справді планував захопити Пекло. Та Табріс мене випередив. Точніше, він пообіцяв мені віддати Пекло, якщо я долучуся до нього.

- Будеш його «шісткою»? - запитав Люцифер.

- Це не так уже й погано. Справа в тому, що ти засидівся на троні, століття за століттям ти стаєш все м'якшим, втрачаєш колишню славу ангела, який чинив опір Богові. Табріс же втілив свій план у реальність. Він куди сильніший за тебе.