We walk through the fire

- Якого біса? – здивувалась Данте. Дівчина стояла посеред пустелі. - Тепер я точно знаю, що я була не в Ньюарку, штат Делавар. Що ж, треба якось вибиратися звідси.

Данте вирішила піти прямо. Вона пройшла хвилин двадцять та зупинилася. Дівчина побачила невеликі камені з-за яких виднівся дим. Данте поспішила туди. Там вона знайшла двох: чоловіка та жінку. Він був високого зросту широкоплечий попелястий блондин з темно-карими очима, вона - мініатюрна брюнетка з синьо-чорним волоссям, криваво-червоними губами і світло-фіалковими очима. Пара сиділа біля багаття і про щось розмовляла, попиваючи чай чи каву. Данте одразу не визначила, що за напої вони смакують.

- Доброго дня, - привіталася Данте. - Вибачте, що завадила, але як я можу вибратися звідси? І взагалі, – Данте озирнулася, – де це ми? Я маю на увазі, який штат?

- Я ж казала, що вона прийде, - брюнетка подивилася на свого співрозмовника.

- Ти завжди виграєш суперечку. Присядь, Данте. Є розмова, – чоловік клацнув пальцями, і біля дівчини з'явилося крісло.

- Хто ви? – дивилася Данте на пару. - І звідки ви знаєте, як мене звуть? Може, я сплю, — дівчина вщипнула себе. – Ай! Боляче. Це не сон, - тоді Данте потяглася за зброєю. Але на звичному місці її не було.

- Заспокойся. Це наша спільна свідомість. Тут ти майже безсила, - продовжила брюнетка. - А ось ми, - вона підвелася, схопила Данте за горло і почала її душити.

- Припини, сестро. Вона нам потрібна живою.

- Впевнений? Її шию так легко зламати, – посміхнулася брюнетка.

- Впевнений. Адже ми домовилися.

- Гаразд, - дівчина відпустила мисливицю.

- Та хто ви такі? – прокашлявшись, спитала Данте.

- Ми – Анахіт. І зараз ми знаходимося у твоєму тілі. Ваш план спрацював, але лише наполовину, – відповів чоловік.

- Справа в тому, - продовжила брюнетка, - ти не настільки сильна, як думаєш. Ти не змогла підкорити нас. Дурна, - посміхнулася Анахіт. – Підкоритися ми можемо лише зі своєї доброї волі.

- Тому, – продовжив чоловік, – ми допоможемо тобі, якщо ти допоможеш нам.

- І що я можу зробити для такої могутньої істоти? Замовити картоплю фрі на Макдрайві? - жартувала Данте.

- Ти допоможеш нам померти, - відповіла брюнетка.

- Ми хочемо вічного спокою. Набридло, що нами всі зневажають і полюють на нас, - продовжив чоловік.

- Але ви можете знищити будь-кого, хто посягне на ваше життя. Навіщо вмирати?

- А ще ми можемо знищити планету одним клацанням пальцями. Набридло вічно боротися, - відповіла дівчина.

- Так, це у нас, мабуть, спільне.

- А ще ми хочемо помститися нашому батькові, - продовжив чоловік. – Ти допомагаєш нам, а ми тобі. Ти приймаєш умови угоди? - запитала Анахіт.

- Це не умови, а якісь ультиматуми.

- Якщо ти відмовишся, то будеш замкнена у нашій свідомості до кінця існування світу. Ми не дозволимо тобі взяти контроль над нами. А ми ж, не поспішаючи, вбиватимемо всіх твоїх друзів. І ти будеш у першому ряду на перегляді цього кривавого фільму, – спокійно промовила дівчина.

- Ось зараз якось взагалі на угоду не схоже. Якщо я погоджусь, що тоді? Я зможу бути головною у своєму тілі та свідомості?

- Якщо забажаєш. Коли битимемося, нам потрібен повний контроль над тобою. І коли ми наблизимося до Табріса – він наш. З Рейвен розбирайся сама.

- Але вона така ж сильна, як і Табріс. Мені без вас не впоратись.

- Рейвен нас не цікавить, - відповів хлопець.

- А як вас можна вбити?

- Це ти маєш ще дізнатися. Так, ти згодна на угоду?

- Це дуже дивна угода, але так, я згодна. Правда, у мене є одна умова: я використовую ваші сили, навіть коли ви не берете гору наді мною. Просто дайте мені трохи покермувати.

- Добре, - погодилася Анахіт. - А тепер забирайся звідси, - брюнетка клацнула пальцями.

Данте розплющила очі. Дівчина озирнулася. Вона сиділа на траві на задньому дворі будинку Френкі. Перед собою вона побачила друзів.

- Мені хтось скаже, чому я сиджу на вологій траві? - Данте підвелася, але відразу ж похитнулася. – Оу. Моя голова. Таке відчуття, що я пиячила весь тиждень, - вона спробувала залишити коло з кристалів. Її вдарило струмом. - Якого біса!

- Данте? - до дівчини підійшла Френкі. – Це ти?

- Та ні, королева Великобританії.

- Ти повернулася, - зраділа Френкі. Вона хотіла прибрати кристал, але Гавриїл зупинив її.

- Це може бути хитрощі Анахіт.

- Заспокойтеся. Я з нею побалакала, і ми знайшли компроміс. А тепер випустіть мене.

- Ні, - твердо відповів Гавриїл.

- Випусти її. Це Данте, – до дівчини підійшов Камаель. Він прибрав один із кристалів і пішов.

- У мене є добрі новини, - Данте покинула коло. – Анахіт допоможе нам. Але є одне "але". Потрібно знайти спосіб вбити її. Вони хочуть смерті і, так, смерті Табріса теж хочуть.

- Тоді не будемо втрачати жодної хвилини, - запропонував Артур.

- Так, гарна ідея. Настав час братися за справу. Потрібно спланувати атаку на Табріса, – твердо заявив Михаїл. – Ти з нами? – звернувся він до Люцифера.

- Звісно, ​​брате. Не втрачу такого шансу, - чоловік хитро посміхнувся. – Але про смерть Анахіт не може йтися. Вона моя.

Почувши це, Данте знову змінила вигляд. Анахіт взяла гору над мисливицею. Вона схопила падшого ангела за руку і переламала її.

- Мій улюблений дядько. Чи можу я тебе так називати? Ти більше не владний наді мною. Я на волі. До твоєї в'язниці я не повернуся. Ніколи. А за твоєї спроби заточити мене, - Анахіт приклала руку до грудей ангела, його оболонка розвіялася. Тоді вона стиснула руку в кулак, і чорна енергія, яка й була Люцифером, почала стискатися, видаючи при цьому нестерпний звук, - я, мабуть, уб'ю тебе, - Анахіт клацнула пальцями, оболонка ангела відновилася. Він упав навколішки, відкашлюючись. Дівчина знову передала контроль над тілом Данте.

- Ох, чорт! – Данте похитнулася. – Часта зміна контролю справі не допоможе.