Dancing underneath the skies of lust

- Хлоя, прошу, не помились із заклинанням. Не хочу опинитися десь між світами, – попросила Данте подругу.

- Не турбуйся. Ви не перші, кого я відправляю до Чистилища, – Хлоя одягла амулети на мандрівників. – З їхньою допомогою я зможу вас витягти назад. Як тільки знайдете частинку Анахіт – торкніться амулету. Тут, на землі, він засвітиться. І я знатиму, що вас можна повертати. Ось, - Хлоя віддала Данте невелику коробочку з якимись символами, - у ній ти зможеш перенести Анахіт у наш світ. Запам'ятайте: у Чистилищі ви не матимете своїх сил. Ти, Данте, і ти, Артуре, не будете там безсмертні. Вмираєте там – вмираєте назавжди.

- Чудове місце, - посміхнулась Данте.

- Дуже надихає, - обізвався Олсен. Хлопець одягнув амулет і ліг на дивані. Теж зробили Данте, Кріс та Артур.

- Айра, коли ми повернемося, тимчасова оболонка має бути готовою. Хлоя, ти точно зможеш прив'язати частинку душі Анахіт до того, що зробить Айра?

- Я спробую. Такого сильного обряду я ще ніколи не робила. Шабаш мені допоможе.

- Вперше за двісті років я не впевнена, що зараз зроблю. Bon Voyage, – Данте глибоко вдихнула. Її серце почало битися швидше через переживання. Останнє, що почула мисливиця, це голос Хлої. Далі – сплеск долонь, яскравий спалах світла і почуття, наче мисливиця падає з найвищого урвища.

Чистилище. 19:36

Данте розплющила очі. Дівчина побачила перед собою зелене небо.

- Ауч, - вона потерла голову, - добре, що об камінь не вдарилася, - Данте піднялася з землі і озирнулася. Перед нею було випалене поле з одного боку та кипляче озеро з іншого. – Супер. Все як у моїх кошмарах.

- Данте, - гукнули дівчину друзі, - з тобою все гаразд? - запитав Кріс.

- Більш-менш. Чи є ідеї, де може бути Анахіт?

- Думаю, що так, - відповів Артур. – Кілометрів за п'ять звідси є печера. У ній тече кришталево чиста вода, росте безліч квітів, і все оточене неймовірно зеленою галявиною. Гадаю, вона там. Така природа тут не має бути. Світла частина Анахіт випромінює багато позитивної енергії. Від чого пустеля, наприклад, може перетворитися на величезний ліс.

- І звідки ти знаєш? Ми тут лише хвилин п'ять, – поцікавився Олсен.

- Ось цей розповів, - Артур підняв із землі чоловіка, в якого були зав’язані руки. Він напав на мене, як тільки я опинився в Чистилищі.

- Навіть не питатиму, як Артур знешкодив його, - сказав Кріс.

- Так. Я вчилася у найкращих, – посміхнулася Данте. - Ходімо. В нас мало часу.

***

- Ти впевнений у тому, що ми зараз зробимо? – спитав Гавриїл. Він разом із братом стояв біля дверей, які вели до склепу на одному з цвинтарів.

- Ні, - Михаїл вимовив якісь слова і двері відчинилися. - Побачимося по той бік, - архангел зайшов до приміщення. За ним пройшов Гавриїл. Двері за ними зачинилися.

Пекло. 19:36

За мить ангели опинилися по той бік цвинтаря. Від звичайного воно практично нічим не відрізнялося. Ті самі могили, ті ж надгробки та статуї. Ось тільки тут вечір змінив день, оповитий густим туманом і попелом, що падав із неба. Михаїл і Гавриїл пішли вперед. За хвилину вони почали помічати кілька очей, які стежили за ними. Гавриїл дістав меч.

- Не потрібно. Заховай, – порадив Михаїл. – Вони нас не чіпатимуть.

- Я не був би таким впевненим, - Гавриїл сховав зброю.

Пройшовши цвинтар, ангели опинилися на невеликому полі, всипаному людськими кістками та черепами. Попереду на них чекали два десятки демонів. Михаїл та Гавриїл попрямували до них.

- Який несподіваний подарунок. Два архангели завітали до нас у гості, – радісно промовив один із демонів. - Що ж трапилося, що ви завітали до нас?

- Нічого особливого. Тільки кінець світу, – заговорив до демона Гавриїл.

- Так. Ми чули. Табріс нарешті досяг задуманого. Як там янголятка поживають? Чув, що їх чисельність різко зменшилася. Прийшовши сюди вдвох, не боїтеся приєднатися до меншості?

- Веліале, - підійшов ближче Михаїл, - я завжди думав, що трон Пекла буде твій. Але ні. Він не став ближчим до тебе навіть після революції, яку затіяв Табріс. Він вас усіх випередив. Думаєш, він зупинитись, захопивши лише Небеса?

- Не забувай, з ким ти розмовляєш, Михаїле, - злився Веліал. - Тут тобі не райські сади. І тут ти ніхто.

- Ми прийшли не бійки шукати, - продовжив Гавриїл. - Відійдіть, інакше ...

- Інакше що? Ви нас вб'єте? Сумніваюсь, що сил вистачить, братику. Ви всі можете йти, - звернувся демон до решти. – Нам із сім'єю треба поговорити.

- Так, навіщо прийшли до мого дому? - з тіні вийшов правитель Пекла.

- У тебе є те, що нам потрібно, Люцифере, - відповів Михаїл.

- І що це? Честь та слава? – посміхнувся Люцифер.

- У тебе немає ні того, ні іншого, – заперечив Гавриїл.

- Ми прийшли за Анахіт, щоб перемогти Табріса, – продовжив Михаїл. - Без неї не підемо.

- Що ж, - замислився Люцифер, - добре. Вона ваша на 48 годин. Після цього Анахіт повертається на своє місце в Пекло.

- Якось непередбачено швидко він погодився, - здивувався Гавриїл. - У чому підступ?

- Та ні в чому. Мені не подобається, що Табріс влаштував революцію, обійшовши мене. До того ж цей світ мені подобається. Ви тільки подивіться, яке чудове місце я тут влаштував, – з гордістю в голосі мовив Люцифер. - Навіщо мені руйнувати все створене мною? Апокаліпсис мені не потрібний. У всякому разі зараз. Я віддам вам Анахіт, але є одна умова.

Ніфльгейм. 19:36

- Ось навіщо я погодилася йти з тобою? Адже тут так холодно, – одягаючи чергову теплу річ, обурювалася Кая.

- Цитуючи тебе: "Парочка велетнів мені винні", - посміхаючись, відповів Кем. – Пішли вже. Не хочу затримуватися тут довше, ніж потрібно. Ненавиджу це місце.

- Ти знаєш, де шукати цю вашу Джейд? – поцікавилася Кая.

- Здогадуюсь. Але доведеться пройтися трохи.