We will rise again

- Не треба було йти, - дивлячись у вікно, сказав Михаїл.

- Якби ми залишилися, були б так само мертві, як і Нейт, - відповів Камаель. – А так маємо час для нового плану.

- Поки ми тут відсиджуємося, як боягузи, демони крок за кроком захоплюють наш будинок. Настав час вступати в бій, – запропонував Гавриїл.

- Вперед. Хочу подивитися як ти, Гавриїл, битимешся. Ти заледве будинком ходиш. Вам потрібна ваша армія. Удвох ви нічого не зробите. Тільки загинете. Та й ця купка ваших ангелів не допоможе. Без образ, хлопці, - Камаель звернувся до присутніх янголів.

- Армія? Ти давно у вікно дивився, Камаель? Ти не помітив цього метеоритного дощу? – сердився Михаїл. - Ось наша армія, - вказав архангел на небо, звідки падали ангели, - яка з кожною хвилиною стає дедалі меншою. Нагадаю, це твої брати та сестри, яких або вбили, або вигнали з неба. Без нас їм не перемогти, – продовжував злитися Михаїл.

- Нагадай-но мені ще одне: де ти пропадав кілька років, Михаїле? Ти теж був потрібний своїй армії. Ангели вмирали і без свого великого полководця, - схрестивши руки на грудях, відповів Кем.

- У них був Гавриїл, - відповів архангел.

- Так, був. А ти знав, що Гавриїл був диктатором? Наприклад, через те, що ангел не зміг вберегти людську душу, він відрізав йому крила?

- Свою роботу треба виконувати добре, – обізвався Гавриїл.

- Іноді потрібні жертви серед своїх, – відповів Михаїл.

- А ти знав, що він кілька разів наказував спуститися ангелам у пекло, щоб убити Принців Пекла? Нагадаю, у нас із ними договір: вони не чіпають наші вищі чини, ми не чіпаємо їхні. Знаєш, чим усе скінчилося? Ми тепер воюємо з Принцами Пекла. Вгадай, що зробив Гавриїл? Правильно – нічого, щоб це зупинити. Кількість жертв серед своїх зросла у рази.

- Так, я був не правий, коли вирішив зникнути. Зараз я повернувся, щоби все виправити. Я зберу всіх разом. Ти маєш рацію, Кем. Нам потрібна армія, потрібна допомога інших істот.

- Михаїле, ти це серйозно? - Кем засміявся. – Та нас усі ненавидять. Перевертні, відьми, вампіри, дракони, ельфи. Привиди і ті нас не люблять. Список можна продовжувати довго. Про нефілімів, які мають реальні сили, щоб знищувати демонів, я взагалі мовчу.

- Що ти пропонуєш тоді? – поцікавився Гавриїл.

- Чомусь ви обидва звернулися за допомогою до Данте. З якою метою? Адже у світі багато мисливців. А ви прийшли до неї. Навіщо?

- Мисливців багато, безсмертних – одиниці. Данте одна із них. До того ж вона пов'язана з Орденом і знає майже все про нього, – пояснив Михаїл. – Це може надати нам перевагу.

- Перевага і те, що ви знаєте про Табріса. Чому б не об’єднати сили та не перемогти у цій війні століття, – констатував Камаель.

- Ти маєш рацію, Камаель. Ось тільки Данте зараз не в найкращій формі. Вона вже кілька годин мовчки сидить у цій кімнаті, – вказав Гавриїл за зачинені двері, – і ні на що не реагує. Зараз твоя велика та жахлива Данте не принесе користі.

- Дайте їй трохи часу. Вона прийде до тями, – заступився за мисливицю Кріс. - Я можу зібрати перевертнів, які допоможуть зупинити Табріса. Мені потрібен час на це.

- У нас його немає. Ми йдемо, – відповів Михаїл. - Ти з нами, Камаель?

- Ні. Я залишаюся. Не хочу брати участь у заздалегідь програній війні.

- Та як ти смієш? – обурився Гавриїл. Його зупинив Михаїл.

- Твоє право. Сподіваюся, ще побачимось, - всі ангели зникли.

- Треба повертати до реальності Данте, - звернувся Кем до Кріса. – Але я гадки не маю, як це зробити. Не думав, що смерть Нейта так позначиться на ній, - ангел сів на диван.

- Вона кохала його. Якої реакції ти очікував?

- Зазвичай, коли хтось дорогий їй страждає чи вмирає, Данте включає свій внутрішній тумблер «Вбивця: рівень Бог». І доки вона не помститься, у звичний спокійний стан не повертається. Не розумію, що зараз не так.

- Все так, - у кімнату зайшла Данте. – Немає часу на ніжності. Час вбити головного боса та його коханку.

- Буде потрібна армія. Як би це пафосно не звучало, – констатував Кріс.

- Ти маєш рацію. Є одна ідея. Кріс, скликай своїх перевертнів. Я займуся іншими, – відповіла Данте. – Побачимося за три години.

- Добре. Успіхів тобі, - Кріс залишив будинок.

- З тобою все добре? – поцікавився Кем.

- Так, - холодно відповіла Данте, і почала шукати свій старий щоденник.

- Ти впевнена? Може, обговоримо те, що сталося?

- Ні, - так само холодно відповіла мисливиця.

- Денні…

- Камаель, що ти хочеш почути? Що мені боляче, що я розбита, що я винна, що через мене він загинув? Так, мені страшенно боляче. Нейт не перший, кого я втрачаю. Переживу.

- Данте, ти не винна у смерті Натаніеля. Це не ти вбила його.

- Кем, я з останніх сил стримую свій гнів та злість. Не підливай олію у вогонь, добре? Де він? – Данте діставала книга за книгою з сумки, доки не знайшла, що шукала. – Є.

- Навіщо тобі твій старий щоденник? Ти його років сто не чіпала. Якщо не більше.

- Пам'ятаєш Любляну 1873-го?

- Так. І що?

- А те, що того року ми створили таємну групу, яка має контролювати Орден.

- Точно. Але ж «шукачі» Ордену вас розсекретили і ув'язнили всіх у різних в'язницях світу.

- Ув'язнили всіх, крім мене. Адже тільки я мала в покровителях янголів, чи не так? Тоді кардинали ще боялися вас і шанували. І не наважилися мене чіпати. А ти з братом заборонив мені визволити друзів. Я встигла тільки Анну врятувати.

- Я це пам'ятаю. Але чого ти згадала про це? - здивувався Кем.

- Камаель, любий мій друже, хто був у нашому таємному загоні? Підказка: то були не прості люди. Серед них були первородні могутні істоти. І якщо ми звільнимо їх – вони зметуть Орден з лиця землі. А заразом і всіх кому допомагали кардинали.

- Звучить як заявка на перемогу у війні, - зрадів Кем.

***