Show me how defenseless you really are

Світло ледь пробивалося крізь важкі оксамитові штори. Попри те, що був ранок, велика зала перебувала у сутінках. Гавриїл розплющив очі і одразу простогнав від болю. Його тіло було вкрите синцями та ранами, а в зап'ястя врізались наручники. Ними він був підвішений до клітки. Гавриїл спробував оглянути приміщення. Можливо, йому вдасться втекти. Перед собою він побачив велику залу, обвішану картинами чоловіків у червоних рясах. «Кардинали. Я в Ордені», – подумав архангел. У приміщенні майже не було меблів, лише кілька столиків та стільців. Клітку охороняли четверо: двоє демонів та двоє людей.

- Ей! Чи можна мені води? – прохрипів янгол.

- Ні, - відповів один із охоронців.

- Бачу, ти вже прокинувся, - у кімнату зайшла Рейвен. - Чудово, - вона почала відкривати штори. Від яскравого світла Гавриїл примружився. - Як твоє самопочуття? Бачу, що не дуже. Зараз я намагатимусь це виправити, – дівчина взяла миску з водою, невеликий шматок тканини та зайшла в клітку до ув'язненого. - Ой, дуже шкода, що таке сильне тіло так понівечили, - вона почала змивати кров із архангела. - О, - сумно сказала вона, - вони не пошкодували навіть твоє прекрасне обличчя.

- Хто ти така?

- Бачу, рани затуманили твій розум. Ти навіть не можеш розгледіти в мені подібність до ангелів.

- Нефілім?

- Абсолютно вірно, - радісно відповіла дівчина. - Я Рейвен.

- Навіщо мене тут тримають?

- Ти ще потрібний нам живим. Допоможеш захопити Небеса. А потім і решту світу, - Рейвен усміхнулася.

- Ти ж знаєш, що я цього не робитиму. На відміну від вас, нечистих, я служу Небесам. Ангели не зраджують те, заради чого вони існують.

- І ти віриш у цю маячню? Припини. Знаю я кілька янголів, які змінили свій світогляд. Що треба сказати, щоб узяти твій меч?

- Котись у пекло, - впевнено промовив Гавриїл.

- Я спробувала по-доброму, тепер буде по-поганому. Знаєш, бути нефілім добре. Тобі доступні всі ангельські секрети. А це означає, я знаю, як можна вивідати в тебе потрібну інформацію, – Рейвен відставила миску з водою. - Ця ганчірка просочена отрутою Мисливця.

- Певно тобі відомі не всі таємниці. На архангелів і вищих ангелів ця отрута не діє.

- Так, ти маєш рацію, - дівчина підійшла дуже близько до хлопця. - При правильному змішуванні з іншими інгредієнтами він дуже небезпечний для вас. Через рани отрута проникла в твоє тіло. Я б назвала це янгольською сироваткою правди. Незабаром я дізнаюся про всі твої таємниці, навіть найпотаємніші, - останнє Рейвен прошепотіла Гавриїлу на вушко. – Раджу розпочати співпрацювати. А поки що - насолоджуйся божевільним болем, який відчуєш уже через пару хвилин, - Рейвен усміхнулася, поцілувала в щоку архангела і з усмішкою на обличчі покинула приміщення.

***

- Як це Гавриїла схопили? - здивувався Доріан.

- А як когось у полон беруть? Подробиць я не знаю, але Адаель сказала, де його тримають. Замок Святого Ангела. Він там. І треба ж, який збіг – поряд Ватикан та Орден.

- Потрібно звільнити Гавриїла, поки не пізно, - твердо промовив Михаїл.

- Я так розумію, його схопили, щоб здобути меч. А зброю потрібно, щоб убити херувима і отримати ключі від раю, правильно? Але мене не залишає відчуття, що тут є якийсь підступа. Як демон уб'є херувима, якщо вони знаходяться за брамою Раю? І щоб потрапити туди, Табрису треба відчинити браму. Щось трішки не сходиться.

- Зараз не час для таких дрібниць, – відмахнулися янголи.

- Добре, - спокійно відповіла Данте і сіла в крісло. - Я не встану звідси, поки не знатиму всю правду.

- Ти маєш рацію. Щоб боротися як одна команда, потрібно довіряти один одному, – сказав Михаїл. - Табріс уб'є Гавриїла і поглине його душу. Так, у янголів теж є душа, але вона відрізняється від людської. Ангельська душа – це скоріше чиста енергія, яка на кілька порядків вища за людську. Тому ми маємо надприродні сили. Демони мають частоту цієї енергії на дуже низьких рівнях. Це не дозволяє їм потрапити на небеса. Коли Табріс поглине душу Гавриїла, він зможе вирушити до Раю, де уб'є всіх неугодних і відчинить ворота Небес для демонів. Ось чому важливий меч та його господар.

- Нехай, - мисливиця дістала мобільний, і почала шукати потрібний номер. – Запитання: як потрапити туди, куди вхід заборонено? Правильно. Обійти блокування. Привіт, мила. Пам'ятаєш, ти винна мені послугу? Настав час повертати борги. Як швидко ти будеш у Римі? Що означає «не знаю»? Ти маєш час завтра до трьох дня. Я скину тобі координати, де мене знайти. До зустрічі.

- І з ким це ти говорила? – поцікавився Доріан.

- Зі давньою знайомою. Чого всі ще тут? Ви чули: нам треба до Риму.

***

Замок Святого Ангела

Отрута почала моментально «розповзатися» по тілу Гавриїла, завдаючи пекельного болю. Від цього архангел щосили закричав. Йому здавалося, що з нього живцем знімають шкіру: смужка за смужкою. Потім біль припинився. За кілька секунд усе почалося знову. Тепер все тіло горіло. Ангелові навіть здалося, що він відчуває запах горілої плоті. Це катування тривало довше попереднього, але й воно закінчилося. У залі запанувала тиша.

- Любий, - ледве розчув янгол. Здавалося, що голос звучить десь вдалині. - Милий мій ангел, - жіночий голос наближався. – Я прийшла по тебе. Нічого не бійся. Все буде добре, – Гавриїл побачив перед собою красиву темноволосу дівчину.

- Б’янка? Цього не може бути. Ти мертва. Це лише ілюзія.

- Ні. Я прийшла по тебе. Ми знову будемо разом, - дівчина торкнулася своєю долонею щоки архангела.

Він мимоволі заплющив очі. Вже наступної миті ангел опинився в невеликій світлій кімнаті. І побачив її... ту, яка давала почуття свободи, і могла змусити воїна Небес, архангела, забути про своє походження та відчути себе людиною. Б'янка Россі – дочка венеціанського судді Нікколо Россі.

- Сьогодні чудовий день, чи не так? – з усмішкою на вустах поцікавилася Б'янка. - Чуєш? Навіть птахи оспівують таку прекрасну погоду, – дівчина присіла на підвіконня великого вікна і почала слухати спів птахів, намагаючись підспівувати їм. - Сідай поруч, - вона поплескала по дерев'яному підвіконні. – Звідси відкривається чудовий краєвид на Венецію.