The Darkness Begins to Rise

Що таке свобода? Для одних свобода – це дар, для інших – покарання. Адже вони не знають, що робити із цією свободою, як жити з нею. Свобода – це відчуття невагомості, вседозволеності до певної міри, свобода – це життя. Бути вільним – значить жити як хочеш ти, а не як тобі накажуть. Бути вільним означає жити, а не існувати, розвиватися, вчитися, робити те, що хочеш ти. Але люди забувають про свободу, воліючи бути сірим стадом, яке сліпо йде за своїм лідером. Такі люди бездумно витрачають своє життя. Вони беззастережно, бездумно виконують усе, що їм накаже їхній «улюблений лідер» - людина, яка за маскою праведника і рятівника ховає своє справжнє обличчя і душу, що прогнила. Люди не бачать справжнього вигляду їхнього ватажка. Вони бачать пилинку в оці іншої людини, але не бачать колоди у своєму. Вони, як раби, без права голосу та вибору. Адже їхній лідер заплющив своєму народу очі, а вуста змастив солодким медом. І тепер вони доводять вільним людям, як чудово жити в кайданах, і захоплюються своїми словами. Але, коли відчуєш свободу хоч раз, назад у пута не підеш. Свобода – це життя, за яке варто боротися. Але дуже часто ця боротьба забирає життя найкращих людей. Тих, хто готовий пожертвувати собою заради вільного та кращого життя інших. Ось ціна за свободу – кривава та жорстока. Свобода варта того, щоб за неї боротися і померти.

***

Данте розплющила очі. Дівчина лежала в обіймах такого ненависного і в той же час такого улюбленого Кема. Хвилину вона просто дивилася на сплячого чоловіка, намагаючись відігнати думки про те, щоб втекти. Та Данте зрозуміла, що не хоче йти. Вона хоче залишитися з ним назавжди і готова пробачити його зраду. Втім, це було б не вперше.

Данте акуратно поцілувала його, взулась і, накинувши на себе сорочку Камаеля, покинула будинок. Вона присіла на лавці біля озера, що була неподалік. Дівчина милувалася таким чудовим світанком і пробудженням природи від сну. Вона згадала минулу ніч і мимоволі посміхнулася.

- Ти не змерзла? – почула Данте чоловічий голос.

- Трішки. Зараз повернуся в будинок, – дівчина обернулася.

- Не варто, - перед Данте стояв незнайомець. Вона побачила високої, спортивної статури молодого чоловіка. Колір його волосся був темно-русявий, а колір очей – блакитний, наче небо у безхмарний день. Його мова була м'якою, а голос звучав гармонійно, чарівно. Кожне його слово як оксамитове звучання. Він сів поруч. - Доброго дня, Данте.

- Черговий янгол? - дівчина схопилася з лави.

- Не бійся. Я не зашкоджу тобі. Я хочу лише поговорити. А ще, зізнаюся чесно, мені було цікаво тебе побачити. Я прийшов з миром.

- Що тобі потрібно?

- Для початку, хочу пригостити тебе кавою. Я чув, що у вас прийнято пити цей напій вранці. А ще, не вірю, що говорю це, але мені потрібна твоя допомога.

- Не зрозуміла, - дуже здивувалася Данте.

- У мене є те, чого ти бажаєш – твоя свобода. Я знаю, як зняти прокляття.

- Що? Та хто ти такий? – сердилась мисливиця.

- Ти знайдеш мене тут, - чоловік записав адресу Данте на руці. - Поговоримо під час зустрічі, - незнайомець зник. Данте розплющила очі.

- Доброго ранку, - Кем поцілував дівчину.

- І тобі доброго ранку, - Данте глянула на свою руку. Там вона виявила якусь адресу. – Чисто теоретично: чи може хтось знати, як зняти моє прокляття?

- Навіщо таке питання з ранку?

- Просто дай відповідь. Чи можливо, що прокляття все ж можна розвіяти?

- Магія, яку використовували відьми, дуже сильна. За століття моїх пошуків я нічого не знайшов. Хоча шукав я завзято. Щоправда, я чув про кілька книг, де зібрані всі відомі прокляття і протиотрути до них. Але не встиг її знайти.

- Значить, він не збрехав, - тихо промовила Данте. Вона вирушила у ванну кімнату. Дівчина привела себе до ладу, одяглася. - Мені пора.

- Куди ти йдеш? Я не хочу, щоб ти знову тікала. Ти завжди так робиш після того, як ми кохалися, - він узяв Данте за руку і спробував поцілувати.

- Тобі здалося, - вона ухилилася від поцілунку і пішла геть, не попрощавшись.

Данте швидко вирушила за вказаною на її руці адресою. За хвилин сорок дівчина була у сусідньому місті. У найближчій майстерні вона поцікавилася, як дістатися до свого пункту призначення. Виявилося, що це було місто за сто кілометрів на захід. Недовго думаючи, Данте викрала погано припарковане авто і вирушила в дорогу.

- Куди ти поспішаєш? - на пасажирському сидінні з'явився Нейт.

- Чорт! – на кілька секунд Данте втратила керування автівкою. – Скільки тебе просити так не робити? Я могла потрапити в аварію.

- Але ж не потрапила? – чоловік усміхнувся. - Так, куди прямуєш?

- Тобі зі мною не по дорозі. Куди ти взагалі дівся?

- Змотався в пекло і назад. Не дуже приємне місце. Мене туди ті три відьми відправили.

- Так? Мені шкода.

- І це все? Ти навіть не хвилювалась за мене?

- Пф ... Ні, - Данте згадала, чим вона була зайнята вночі і посміхнулася. Нейт із подивом глянув на мисливицю. – Ой, вибач. Я дуже хвилювалася. Просто місця собі не знаходила. Перепробувала всі способи пошуку, які знаю. Все було марно.

- Щось не дуже в це вірю.

- Слухай, Натаніель, ти і справді трохи не вчасно. Я зайнята. Як тільки я звільнюся, одразу наберу тебе. О, до речі, для тебе завдання є: достав це Френкі, – дівчина дістала флягу з кров'ю Бальтазара. - Тут кров демона, який був Руйнівником.

- Був? Ти вбила його?

- Ну так. Щоправда, це не дуже допомогло. Виявляється, у нього є сестра, яка стала новим Руйнівником. Їй голову знести я не встигла.

- Добре. Я виконаю твоє доручення, – Натаніель зник.

Через двадцять хвилин Данте перетнула межу потрібного їй міста. Дівчина подолала кілька кварталів і знайшла потрібну їй адресу. Це був старовинний триповерховий будинок на розі однієї з центральних вулиць містечка. Зараз, як і майже два століття тому, там був готель. Данте зайшла всередину. Незважаючи на той факт, що місто було невелике, навіть для нього в цьому готелі було дуже тихо. Така тиша ще ніколи не обіцяла чогось доброго. Данте підійшла до рецепції.