Буслолаки: Як король і канцлер буслолаками стали

Буслолаки

Буслолаки  – лелека-перевертень. Буслолаком ставала людина, перетворена на лелеку злими чарами. Найбільш відомі буслолаки – король Південного королівства Рудольф Х, його дружина королева Гюльчитай, та Великий Канцлер герцог Мазаріні.

Як король і канцлер буслолаками стали

Одного чудового дня, коли сонце було вже готувалося іти на спочинок, король Південного королівства Рудольф Х сидів собі на дивані. У полудень так парило, що, зморений спекою, він трохи подрімав, а тепер, після сну, був благодушний і веселий. Король помалу сьорбав каву, що приніс слуга. Все йому було до смаку, і, вдоволений, він раз у раз погладжував бороду. Хоч би хто глянув тоді на короля, одразу зрозумів би, що тому справді добре на серці.

А в такі хвилини з ним легко було говорити про що завгодно: король був справедливий, милостивий і до людей приязний. Тому-то Великий Канцлер, герцог Мазаріні щодня відвідував свого каліфа саме в таку пору. І того дня Мазаріні прийшов також надвечір, тільки, всупереч звичаю, був чимось заклопотаний.

Король, сьорбнув трошки кави і спитав:

— Чого це ти, пане Великий Канцлере, такий смутний та невеселий сьогодні?

Великий Канцлер вклонився і відповів:

— Ваша Величність! Чи смутний я, чи ні, того не знаю, але бачив я у купця, який стоїть на вулиці коло твого палацу, такі гарні речі, що мене аж за серце взяло, чому-то я не маю зайвих грошей!

Король уже давно збирався чим-небудь потішити свого Великого Канцлера і тому звелів одному з слуг спуститися униз і привести того купця. Незабаром слуга повернувся разом з купцем. Це був невеличкий гладкий чоловік з смуглявим обличчям і в пошарпаній одежині. Він приніс з собою скриньку, де було багато всякого різноманітного краму: персні, намиста, дорогі хіндустанські кинжали, срібні чарки, черепахові гребінці. Король і канцлер все передивились, і врешті-решт король купив собі і канцлеру по доброму кинжалу, а для канцлерової дружини — гребінчика. Коли купець уже збирався зачинити свою скриньку, король побачив якусь маленьку скриньку і спитав, чи немає там якоїсь дивини. Купець зараз же розчинив скриньку і витяг звідти склянку з якимось чорним порошком. Був там ще довгий аркуш паперу, так чудернацьки списаний, що ні король, ні Мазоріні не змогли його прочитати.

— Обидві ці штуки дісталися мені від одного купця, а сам він знайшов їх на вулиці Єрусалиму,— сказав купець,— і я сам не знаю, що там є. Вам би я віддав їх за безцінок, бо мені вони ні до чого.

Король, який любив збирати всякі стародавні рукописи, дарма що не міг їх прочитати, купив склянку і аркуш і відпустив купця.

Йому дуже кортіло довідатися, що на тому аркуші написано, і він спитав канцлера, чи не знає той когось, хто б у цьому розбирався.

— Ваша Ваша Величність! — відповів канцлер.— В університеті є один професор на ймення Лінгваріус, він знає всі мови. Звели йому прийти сюди. Може, він розбере ці таємничі закарлючки.

Зараз же було приведено професора Лінгваріуса.

— Лінгваріус,— сказав йому король,— кажуть, що ти дуже вчений. Ану, поглянь на цей папір, чи зумієш ти його прочитати? Як зумієш, то подарую тобі золотого персня. Якщо ж ні — то заробиш дванадцять разів по пиці та двадцять тяжких канчуків по гузниці, бо, виходить, задарма тебе люди звуть "професор Лінгваріус".

Лінгваріус вклонився й промовив:

— Воля Ваша, Ваша Величність!

Довго він розглядав рукопис і нарешті вигукнув:

— Це на давньоельфійській, Ваша Величність! Звеліть мене повісити, коли це неправда.

— Кажи ж,— звелів король,— коли по-ельфійськи, то про що там пишеться?

Лінгваріус почав перекладати:

— "Ти, хто знайшов цей папір, дякуй Богові за його ласку. Хто понюхає цього порошка й промовить при тому "абракадабра", той може перекинутись на яку схоче тварину і буде розуміти мову кожної з них. Як схоче він знову прийняти людське обличчя, то нехай тричі поклониться на схід сонця і промовить те саме слово. Однак стережися: поки ти перекинутий, не засмійся, а то зникне те чарівне слово з твоєї пам'яті, і ти довіку зостанешся твариною".

Почувши про отаке диво, король був дуже задоволений. Він звелів професору присягнутися, що той нікому не розкриє цієї таємниці, подарував йому золотий перстень і пустив додому. А канцлеру своєму сказав:

— Це зветься — добре купити, Мазаріні! Який я радий, що зможу стати твариною! Завтра раненько приходь сюди до мене. Ми разом підемо в поле, нюхнемо порошку і тоді послухаємо, про що говорять у воді й повітрі, в лісах і степах!

Наступного ранку, тільки-но король піднявся, одягнувся і поснідав, як уже прийшов Великий Канцлер, щоб за наказом короля піти разом з ним на прогулянку. Король запхнув склянку з чарівним порошком за пояс і, звелівши своєму почтові залишатися на місці, рушив у дорогу вдвох із Великим Канцлером. Спочатку вони йшли нескінченними садами короля, даремно вишукуючи якусь живу тварину, щоб спробувати, які-то з них знавці звіриної мови. Не зустрічаючи нічого путнього, канцлер сказав королю, що, на його думку, найкраще було б піти за сади, аж до ставу, де він часто-густо бачив лелек. Своєю поважною поведінкою і чудним клекотом вони завжди привертали його увагу.