Бармаглот: Балада про Бармаглота Бранденшмика

Бармаглот

Бармаглот (повне ім’я Бармаглот Бранденшмик) – легендарна драконоподібна істота, що мешкає на острові Англія. Герой «Балади про «Бармаглота Бранденшмика», авторства знаного англійського менестреля Льюіас Керрола.

Балада про Бармаглота Бранденшмика

— Балада про «Бармаглота Бранденшмика», - урочисто сказав менестрель і заспівав, акомпануючи собі на лютні:

Варкалось. Хливкії тхурки
Пирялись по наві,
Та хрюкотали зелики
Як мюмзики в мові.

Ти бійся Бармаглота, син!
Жахливий його лик,
А в лісі римить вражий чин —
Зловредний Бранденшмик!

І взяв він меч, і взяв він щит,
Високих повен дум.
У нетрі робить він візит
Під дерево Тумдум.

Він став під деревом в барлот
І раптом бахнув грім —
Летить потворний Бармаглот
І лихо буде всім!

Раз-два, раз-два! Горить трава,
Бжик-бжик — рубає меч,
Ура! Ура! І голова
Втікає з монстра плеч! (1)

Закінчились, останні слова, замовкла лютня, а вражені слухачі не могли сказати і слова. Менестреля це зовсім не турбувало – він звик отримувати таку реакцію на виконання цієї балади.

Барон Фарон, господар замку, отямився перший і, прокашлявшись, запитав:

— Любий менестрелю! А хто автор цієї балади?

— Ваше Благороддя, - відповів з поклоном менестрель, - Автор цього, не побоюсь сказати, безсмертного твору, знаний англійський менестрель Льюіс Керрол. Він узяв уривок древнього англійського вірша і, своїм талантом, вдихнув в нього життя!

— А в чому тут сенс?

— Як сказав сам автор: «Сенс цього фрагмента стародавньої Поезії незрозумілий, і все ж таки він глибоко чіпає серце». (2)

— Любий менестрелю, - спитала леді Аліса, донька барона, - А чи не поясните ви нам деякі слова з цієї чудової балади?

— Буду тільки радий це зробити, прекрасна леді! – з поклоном відповів менестрель.

— «Варкалось»?

 — «Варкалось»— це о четвертій годині, коли вже час варити вечерю.

 — Ясно — сказала леді Аліса — а «хливкії»?

 — «Хливкії» — це кволі але спритні.

 — Так, зараз мені зрозуміло, — задумливо зауважила Аліса.

 — А «тхурки» хто такі?

 — Це щось одночасно схоже на тхорів, на ящірок та на штопори!

 — Мабуть, кумедний у них вигляд!

 — Авжеж, вони саме такі! — погодився менестрель. 

 — А що таке «пирялись»?

 — «Пирятися» весело стрибати, пірнати, крутитись.

 — А «мова»  — сказала леді Аліса та здивувалася власній кмітливості, — це неначе мокра трава, справді?

 — Авжеж, звичайно так!

 — А «мюмзики» це пташки! — радісно закінчила Аліса.

 — Цілком правильно! «Мюмзики» худі розпатлані птахи, пера яких стирчать у всі боки так, що вони інколи схожі на живі мітли.

 — Ну а «хрюкотали» що означає?

 — Добре, «хрюкотали» це щось між хрюкати і літати.

 — А ще «зелики»? — запитала Аліса. Це також пташка? Зелена і схожа на індика?— Боюсь, я багато клопоту завдаю вам.

 — Ні, «зелики»— це такі зелені свині, тому вони і хрюкотали.

— Як цікаво! – в захваті заплескала долонями леді Аліса.

— Дитя! – ласкавим тоном звернувся до доньки барон, - ти втомила нашого гостя запитаннями! Впевнений, шановний менестрель, погодиться погостювати у нас декілька днів. Я думаю, що після вечері, ви зможете продовжити бесіду, на літературні теми, в замковій бібліотеці!

— Ваше Благороддя, я не хотів обтяжувати Вас своєю присутністю!

— Ні! Ні! Ви нас зовсім не обтяжите! – сказала леді Аліса і подивилась на батька, - Тато! Скажіть йому!

Барон лагідно посміхнувся дивлячись на свою улюбленицю:

— Авжеж, шановний менестрель нас нітрохи не обтяжить!

Для порядку менестрель трошки попручався, але «дозволив» себе вмовити залишитись на декілька днів. Йоганн-Крістоф-Фрідріх Шиллер розміняв шостий десяток і давно міг полишити життя бродячого менестреля, але ось такі вдячні слухачі, як леді Аліса, давали йому наснаги жити і творити далі.

Примітки:

1 – Скорочений переклад вірша Льюїса Керрола з повісті-казки «Аліса в Задзеркаллі» Ярослава Іваніщенка.

2 – Цитата з журнала «Міш-Меш» (Misch-Masch), останньому з домашніх "публікацій", які Керролл в юності складав, власноручно переписував і ілюстрував для розваги своїх братів і сестер. Переклад Ярослава Іваніщенка.