Бабай: Добрий бабай

Бабай

Бабай – нічний дух, який викрадає неслухняних дітей. Він зображується як старий дід з довгою бородою та волоссям, кульгавий або з будь-якими іншими вадами. Але обов’язково з великою драною торбою, у яку він ховає викрадених дітей.

Бабай ходить вночі попід домівками людей і своїми довгими вухами вислуховує неслухняних дітей. Коли Бабай визначився з жертвою, він потрапляє до будинку. Ніякі перепони не можуть стати йому на заваді, окрім деяких оберегів. Потрапивши в будинок, він присипляє дитину, щоб вона не здійняла галас. Потім засовує її до торби і зникає геть. Що він робить з дітьми - невідомо. Є версії, що забирає собі на болото або віддає іншим лихим істотам.

Добрий бабай

Жив собі на світі бабай. Невеличкий на зріст (сантиметрів 35), волохатий і дуже скромний. Любив він засиджуватися допізна в найтемніших кутках дому, слухати кроки батьків і їхніх дітей, шурхоти непосидючої кішки Муськи і ще багато всякого. Ніколи сам не шумів, белькотів собі щось під ніс та й все на тому. Життя бабая не було казкою, але він щиро вірив, що саме отаким воно має бути. Інколи йому було достатньо визирнути у вікно (поки нікого нема вдома), подивитися на білі хмаринки і уявити себе там, в небі. А вночі все небо було в його розпорядженні. Своїм волохатим пальцем він міг доторкнутися до улюблених зірок, аби ті випадково не заснули і не впали з неба.

Одного разу до онука в гості приїхала бабуся. Вона довго жартувала з малим, розповідала йому веселі історії із життя, щоби внук побільше дізнавався. Та чомусь, коли всі бабусині цукерки закінчилися, хлопчику швидко набридло те все вислуховувати і вирішив він піти собі, як звичайно, попустувати. І тоді старенька залякала його бабаєм, щоб не шастав по темних кімнатах, грався тут, бо бабай з’їсть. Бабай посміхнувся, почувши те: «Ех, приємно проте…».  Він і подумати не міг, що онучок сприйме це по-своєму. Руденький Кнут почав шукати бабая, чого той ніяк не чекав. Уже згодом він не знав, куди йому краще сховатися від розбишаки, хоча ніколи раніше потреби в тому не було. Кнут чергував у всіх темних кімнатах, вичікуючи бабая, світив скрізь магічним ліхтариком і голосно питав: «Бабай, ти де?».

Спокій бабая було порушено. Не міг він спати вночі, розтривожився настільки, що й забув про зорі. Ох, як це важко, коли постійно десь чатує той впертий слідопит. Бабай не міг вилізти і сказати хлопчику, що от він такий, не вдався в своїх предків: ну зовсім не страшний. Так, йому було соромно, адже всі його діди-прадіди були справжніми злими чудовиськами, а він сам… добрий і трошки кумедний.

Вирішив бабай просто ховатися від Кнута. Довго малий шукав його під ліжками, в шафах, під скринями, в коморі. Єдине місце, в яке він не заглядав – невеличка тумба в коридорі, яка стояла на найвиднішому місці. В тій тісноті бабай і жив деякий час. Згодом хлопець заспокоївся і подумав, що бабуся його просто обманула. А коли Кнут виріс і став дідом, то і сам частенько так лякав своїх онуків. Малі щиро повірили в існування бабаїв і не ходили по темних закутках дому, тому кудлатого бабая більше ніхто не турбував.