Арись-поле
Арись-поле – рись-перевертень. Арись-полем ставала жінка перетворена на рись злими чарами. Переважно зустрічаються в північних лісах, що пов’язано з відомою зловредністю північних відьом.
Як падчерка арись-полем стала
У одного старого вдівця була донька-красуня. Жив він із нею тихо та мирно, поки не одружився на іншій жінці, яка була відьмою. Не полюбила вона падчерку, причепилася до старого:
- Прожени її з дому, щоб вона мені очі не мозолила!
Старий узяв та й видав свою дочку заміж. Чоловік був хороший, любив свою молоду дружину. Живе вона з ним та радіє, а згодом народився у них хлопчик.
А відьма ще дужче злиться, заздрість їй спокою не дає. Підстерегла вона свою падчерку в лісі, коли та збирала гриби, і перетворила вона її на арись-поле – рись-перевертня. Загнала відьма арись-поле в темний ліс, а в її сукню вдягла свою рідну дочку і підставила її замість падчерки.
Так відвела всім очі, що ні чоловік, ні люди — ніхто обману не помітив. Тільки стара нянька одна й здогадалася, а сказати боїться.
З того самого дня, як тільки дитина зголодніє, нянька несе її до лісу й співає:
- Арись-поле! Дитина кричить! Дитина кричить, пити-їсти хоче!
Арись-поле прибіжить, скине свою шкурку під колоду, візьме хлопчика, нагодує, потім знову натягне шкурку та й піде в ліс.
«- Куди це нянька з дитиною ходить?» — думає батько. Став за нею приглядатися та й побачив, як арись-поле прибігла, скинула з себе шкурку, стала годувати малюка.
Підкрався він з-за кущів, схопив шкурку, побіг додому та й кинув в піч.
- Ах, щось смаленим пахне! Мабуть, моя шкурка горить! - каже арись-поле.
- Ні, — відповідає нянька, — це, певно, дроворуби ліс підпалили.
А тим часом шкурка в печі згоріла і арись-поле набула колишнього вигляду. Прийшла вона додому і розповіла про все чоловікові. Ой як розсердився він на відьму! Зібрав людей і побіг ловити відьму. А та зразу відчула, що її зле відьомство розвіялося. Не стала вона дожидатися самосуду людського або суду інквізиції і втекла, разом з своєю дочкою, подалі від тих земель.