«бесаме мучо»

Як у Харкові можуть

У незасклені вікна уривався вітер. Зовні дрібно шумів дощ. Небо тепер зрослося із землею в суцільній чорноті. В будинку було холодно. Від сирої ще штукатурки тягло гниллю. Але Марія пахла вітром.

Вона віддавалася дико. На дверях, які вони вдвох зняли з петель. Її білі груди горіли під його пальцями й цілунками. Вона втискувала його голову в себе: в груди, в живіт, у шию. Їй заважали джинси, зняті поспіхом тільки з однієї ноги…

Потім горіли головешки на шматку жерсті.

І пахло паленою хвоєю.

Вони сиділи в кутку.

— А де ти взяв коньяк? — голос її тремтів.

— Вкрав.

— Чесно?

— Ми розвантажували вагон. Ну й зачепив.

— Ти часто крадеш?

— Ні. Пий!

Вона випила залпом. Майже пів кружки.

— Ого! Це в Пітері так-то п'ють? — смикнув він її за накинуту куртку.

— Ні, але мені закортіло.