Що завгодно...

Вона стояла в самому кутку клубу, притулившись до обшарпаної колони, і поїдала його зеленими очима. А він ніяк не міг змінитися з гітаристом-напарником.

Пуровськ — північне містечко на піску. Його розписала дюжина доріг, шини і гусениці. Його продувають вітри наскрізь. Його нечисленні ще споруди вимиті дощами, відшліфовані піщинками, котрі несуть ті ж вітри. Тут працюють до сьомого поту. Зашибають довгі рублі. Вечорами дуріють від втоми та нудьги. Хлопці чубляться. Дівки переходять з рук у руки. Собаки цінуються й продаються місцевим бічам. Ті роблять з них їжу.

Але сьогодні були танці. Дівки особливо трясли грудьми, стегнами, головами в ритм і тремтіли від захоплення. Пахло сирим одягом, тугим потом, перегаром, парфумами й звіринцем.

Вона чекала.

Нарешті він зійшов зі сцени. Закурив.

За вікнами лізли хмари, прямо по соснах. Від самого океану тягнули вони суцільну чорноту. І сипали дощами.

— Даруйте, — почув він, — вас можна запросити?

— Чом би й ні. Ось тільки сигарета, — він покрутив нею біля свого обличчя. Вогник пострибав по тонких губах, висвітив носа з горбинкою і, відбившись у чорноті циганських очей, відлетів під двері. — Я готовий!

— Ви так співаєте! — вона поклала руки йому на плечі.

— Що, погано?

— Навпаки. І граєте класно! — вона дивилася під ноги, підлаштовуючись до незвичайного кроку. — Я ніяк не потраплю. Що ми танцюємо?

— Пасодобль.

— Щось латиноамериканське?

— Частково, — кинув він. — Просто повільну його доріжку. Подобається?

— Цікаво, — розгубилася вона. — А я вчуся на інязі. Іспанська мова. І звуть як іспанку — Марія.

— А мене — Саша. Давай на «ти».

— Гаразд!

Він пустив свої руки нижче. Притис сильніше. І її руки потекли по його кістлявих плечах до ліктів, потім на його груди. Потім на них, на вузькі, що пахли милом її долоні, лягло її русяве волосся. І розстелилося віялом. Йшов дурман. І серце його колихнулося й шибонуло кров'ю в голову.

— Я так втомлююся від цього дощу, — тихо мовила вона. — І цей холод... Навіть гірше, ніж у нас, у Пітері. Хочеться у ванну. Теплу, аж гарячу. А потім — кава...

— І трохи коньяку, — він притиснув її ще сильніше.

— Точно. Так, коньяку.

— А потім? — він відсунув її від себе.

— А потім, — вона крутнула головою, волосся заходило крилами: направо, вліво, — потім — що завгодно!...