Гномів Слід

Вони пройшли довгий шлях, і вже наближалися до кордону з пустелею. Піски були на горизонті, і вітер ніс із собою теплий, сухий подих пустелі.

— Сильвія, нам потрібно зупинитися. Ось, дивись, таверна. Тваринам потрібен відпочинок, та й нам самим варто трохи відпочити. Ми вже сьому ніч у дорозі, — сказав Арк, відчуваючи втому в кожному м’язі.

— Згодна, але на світанку вирушаємо далі, — відповіла вона твердо. — Заодно дізнаємося, що тут говорять про події на великому тракті.

Підійшовши до таверни, Арк і Сильвія підвели своїх тварин до загорожі, де вже відпочивали інші. У повітрі пахло потом, сіном і втомленими кіньми. Заходячи всередину, вони одразу відчули вологу і застояне повітря — таверна була заповнена лише наполовину, але її мешканці викликали більше тривоги, ніж будь-який натовп. Гноми з далеких гір, люди, ельфи з лісів на півночі, і навіть кілька осіб, яких можна було б назвати відвертими бандитами. Всі вони злилися в одну масу — відходи суспільства.

— Я піду замовлю щось поїсти й скажу, щоб нагодували тварин, — сказав Арк, відчуваючи на собі важкі погляди незнайомців.

— Добре, а я спробую з’ясувати, що відбувається на Великому Тракті, — відповіла Сильвія, кидаючи обережний погляд на оточуючих.

— До речі, Арк, ти що, в гноми записався? — з легкою посмішкою запитала вона, ніби намагаючись розвіяти напруженість.

— Чому? — здивувався Арк.

— У тебе за декілька днів почала рости борода, і ти ніби стаєш старшим, але занадто швидко, — її очі засяяли, наче вона знайшла щось дивне, але водночас захопливе.

Арк подивився в невелике криве дзеркало на стіні й побачив, що замість легкого пушку на обличчі з’явилася невелика, але справжня чоловіча борода. Він не зміг утримати здивування, але одразу почув знайомий голос у голові:

— А я ж попереджав, — пролунав Сагал. — Використовуючи силу, ти стаєш мужнім. Твоя сила перетворює тебе на чоловіка, і до того ж, ти ще й з клану медведя. Скажи волоссю і бороді привіт.

Арк мимоволі посміхнувся, хоча всередині відчув хвилю тривоги. Його трансформація відбувалася швидше, ніж він очікував, і це не могло не турбувати.

Підійшовши до столу, де сидів власник таверни, Арк звернувся до нього:

— Доброго дня, добродію. Нам потрібен нічліг на двох, і щоб нагодували наших їздових тварин. Ми залишили їх біля стайні. І, будь ласка, вечерю.

— Без проблем, — відповів корчмар, не відводячи погляду від срібних монет у руках Арка. — Є кімната на другому поверсі. Якщо ви залишили своїх тварин біля стайні, то вони вже нагодовані й напоєні. У нас такі традиції. Вечеря буде готова через дві-три години. Якщо ви до нас лише на добу, то розрахунок, будь ласка, наперед. Самі розумієте — часи неспокійні.

Арк кивнув і витягнув пару срібних монет, які дала йому Сильвія.

— Цього вистачить?

— О, срібло з головою, пане. Розташовуйтеся, а Андрійко вас проведе, — сказав корчмар, махнувши рукою маленькому хлопчику. Той одразу підбіг до Арка і взяв його за руку, дивлячись на нього знизу вгору з дитячою цікавістю.

— Ходімо, дядьку, ходімо! — радісно закликав хлопчик, його очі блищали від збудження.

— Як ознайомитесь з покоями, спускайтеся вниз. Ми самі гонимо брагу, випивка входить у вартість, — додав корчмар, не приховуючи гордості за свій саморобний напій.

Піднявшись на другий поверх, Андрійко провів їх до невеликої кімнати, відчинив двері і передав ключ Арку. Кімната була скромною: ліжко, стіл із підсвічником, два стільці і грубо вирізьблене вікно, що виходило на двір. Нічого особливого, але достатньо для короткого відпочинку.

Сильвія, зайшовши до кімнати, кинула свої речі на ліжко і з усмішкою сказала:

— Ти спиш на підлозі.

У голові Арка знову почувся сміх Сагала, який на цей раз був ще голоснішим.

— Чого ти смієшся? — запитав Арк, трохи роздратовано.

— Дурню, я ж у твоїй голові й бачу твої думки...

Арк одразу почервонів, але швидко перевів увагу на Андрійка, який все ще стояв у дверях.

— Тобі щось потрібно? — звернувся він до хлопчика.

Сильвія, вже розлігшись на ліжку, сказала з усмішкою:

— Та манерам ти не навчений. Дай йому монету.

— За що? — запитав Арк, здивований.

— За те, що він показав тобі кімнату. Такі тут правила.

— Трясця... — пробурмотів Арк, витягуючи срібну монету і даючи її хлопчику.

Очі Андрійка засвітилися від захвату, коли він отримав срібну монету. Він миттєво сховав її у кишеню, обійняв Арка за ногу й побіг униз.

— Але ж ти дурень, Арку, — посміхаючись, сказала Сильвія.

— А тепер що не так?

— Йому було б достатньо мідяка, а ти дав йому цілу срібну монету. Ну, зате тепер він запам'ятає тебе на все життя...

Арк пробурмотів собі під носа:

— Як ви мене дістали, один дурнем називає, інша також.

— Нічого, нічого, ми тебе розуму навчимо, — підколов його Сагал.

— Вечеря буде через дві години, — сказав Арк. — Можна трохи відпочити й потім спуститися вниз поїсти.

— А з тваринами що? — запитала Сильвія.

— Корчмар сказав, що якщо ми залишили їх біля стайні, то їх вже нагодували і напоїли.

— Добре, тоді відпочинемо й спустимося на вечерю. А потім я хочу помитися і тобі б радила. Не знаю, коли ще буде така можливість. І ще, я дещо дізналася під час того, як ти домовлявся за нічліг. Але про це вже під час вечері розповім.

Після відпочинку і прийняття водних процедур вони обоє спустилися вниз, де корчмар налив їм напої та подав вечерю. Тепло каміна, потріскуючи дровами, розсіяло напругу останніх днів, а аромат страв змусив їх забути про всі труднощі.

— Ну, що ти дізналася? — запитав Арк, відриваючи шматок хліба.

— Два тижні тому, перед нашим приїздом, тут проїздив якийсь гном, — почала Сильвія, занурюючи ложку в густий суп. — Він рухався в той самий бік, що й ми.

— І що з того? — Арк нахилився ближче, злегка нахмуривши брови.