Плата за Життя

Вони змінили Варброфу пов'язки на руках і дали йому відпочити. Майже всю ніч ніхто не міг нормально спати, навіть після тяжкого робочого дня в шахтах. Всі думали, що буде з Варброфом, що буде завтра, яка його доля. Один Варброф міцно спав — його організм був настільки виснажений, що він просто заснув і не реагував ні на що.

Настав ранок, хоча в темницях і печерах, де знаходилися гноми, важко було відрізнити час. Тут завжди було темно, гобліни не любили денне світло, хоча й могли перебувати під ним, але не довго. Биття палицею по решітці темниці розбудило всіх гномів.

— Підйом, виродки! Вставайте, для вас сьогодні великий день! — гоблін із єхидною посмішкою продовжував бити палицею по гратах. — Ви сьогодні не йдете в шахту. Великий Жогр чув, що ваш винахідник впорався з завданням. Великий Жогр запрошує вас на презентацію того, що він там змайстрував. Так що хутчіш, піднімайте свої скелети і вперед на свято. Бороди порозчісуйте! А винахідника вперед — він як ваш ватажок має бути попереду свого народу.

Їх повели в майстерню, де був змайстрований вогнестріл. Коли вони увійшли, там вже змайстрували трон для головного гобліна, і він сидів на ньому в очікуванні гномів та Варброфа. Але чомусь гоблінів було занадто багато — не тільки охорона головного гобліна, а й інші.

Гномів розставили в лінію, і за спинами кожного став один з гоблінів, окрім Варброфа.

— Ну що, винахіднику, я чув, що ти вже справився з моїм завданням раніше, ніж я тобі сказав. Це чудово, я не міг дочекатися, я просто згорав від нетерпіння. Ну що скажеш?

— Так, вогнестріл готовий, але для чого ось це? — Варброф показав рукою на своїх товаришів.

— А це, друже, моє страхування, що ти не викинеш якусь витівку. Так що презентуй, бо моє терпіння лопається, — сказав Жогр, затиснувши трон руками, а з його пащі бризкала слина.

Варброф підійшов до столу, на якому лежали зброя і набої. Він засипав порох у вогнестріл, потім взяв тканину і кулю, і шомполом почав просувати тканину і кулю по довжині ствола. Він звів курок і поклав зброю на стіл.

— Все готово, з нього можна стріляти.

До нього підійшов той самий гоблін, який постійно йому докучав. Він взяв вогнестріл до рук, почав обнюхувати і обдивлятися, зробив огляд і, кинувши вогнестріл недбало на стіл, почав сміятися.

— Великий Жогр, ця палка з піском не зможе вбити і кажана! Я ставлю своє життя на те, що він просто тягнув час і забивав нам баки, те, що він винахідник.

Гобліни загоготали, Жогр привстав з трону.

— Що скажеш, гноме, це правда?

— З вашого дозволу, я продемонструю вогнестріл, — сказав Варброф.

— Ну давай же, — сказав Жогр.

Варброф підійшов до столу, взяв вогнестріл до рук і направив його на голову гобліна, який з нього знущався. Він натиснув на спусковий механізм. Пролунав постріл, більшість гоблінів закрили вуха, Жогр закрив обличчя руками. Голова гобліна, що стала мішенню, вибухнула, немов доспілий кавун, що стояв довго на сонці, і тіло провалилося на землю. Ті гобліни, які стояли за спинами гномів, дістали ножі і приставили їх до горлянок гномів, ховаючись за ними.

Варброф спокійно поклав зброю на стіл і дивився на Жогра.

— Ось якось так, — промовив він.

Гобліни почали кричати, булькати і вигукувати різні погрози. Жогр закричав:

— Тиша! Я ж говорив без ніяких витівок, чи тобі все одно на долю і життя твоєї родини?

— Він поставив своє життя на те, що ця палка не вб'є і кажана, ось він і програв, а життя його я забрав, — сказав Варброф.

Жогр, дивлячись на Варброфа, почав реготати, немов скажений. Разом з ним і вся його гоблінська орда.

— Мені подобається цей хлопець і його почуття гумору, — сказав Жогр.

— Ти правий, — підтвердив Варброф.