Залізний блеф

Його вели майже через всі колишні майстерні, покої, коридори та зали гномського королівства, що тепер стало гоблінським. Це був шанс роздивитися місце, де він перебував, оцінити кількість ворогів, можливі шляхи втечі тощо.

Одне він зрозумів точно: якщо спробувати вчинити бунт, це буде різанина. Гноми не зможуть перемогти через свою малу кількість і виснажений стан. Гоблінів надто багато... Потрібно думати інакше, щоб вийти з цієї ситуації. Героїчна смерть — це, звичайно, добре, але не така. Я хочу померти так, як хочу, і коли я хочу.

Його підвели до тронної зали, де колись сидів король гномів, а тепер розпластався жирний і величезний гоблін — ватажок своєї зграї. Варброфа підвели до п'єдесталу і змусили стати на коліна.

— Вклонися тому, в чиїх руках твоє життя, — пролунав наказ.

— Вітаю тебе, мандрівнику, в місті гоблінів, — сказав ватажок, піднявшись з трону і розкинувши руки, ніби показуючи свої володіння. — Як тобі наше гостинність?

— Бажає кращого, — відповів Варброф.

Гоблін засміявся, його єхидний сміх лунав по залі.

— Ви чули? Він ще й жартує! Ну що ж, значить, не все так погано в тебе. Цікавлять мене лише кілька запитань: хто ти, як ти сюди потрапив, навіщо ти шукав це місце і хто знає про те, що ти тут.

— Можу встати? — запитав Варброф.

— Піднімайся, — дозволив гоблін.

Варброфа відпустили, і він піднявся з колін.

— Я звичайний, невизнаний винахідник, який шукав собі подібних. Потрапив сюди через велику пустелю, знайшовши інформацію в древніх манускриптах про клан, який славився своїми винаходами і який знаходився в пустелі. Я знайшов це місце, натрапивши на залишки механізмів у пустелі. Ніхто не знає, що я тут, я одинак. І якщо вас це цікавить, то шукати мене ніхто не буде.

— Хмм, твоя історія схожа на правду. Але що щодо того, що вартові чули, як ти перед великими воротами кричав, що ти принц? Що ти скажеш на це? — гоблін запитав, гаряче, наче пес.

— Так, це правда, твої вартові не збрехали, я таке казав, — відповів Варброф.

— Ага, брехун! Відділіть йому малу голову від короткого тулуба! — наказав гоблін, змахнувши рукою.

— Зачекай! Я насправді це говорив, але лише для того, щоб мене впустили. Будь-який клан гномів знає, що королівську особу з будь-якого іншого клану потрібно впустити, навіть якщо ви йому не раді.

— Ааа, ось воно що. Але ти все одно збрехав, і бачиш, до чого це призвело, ха-ха-ха! Ну добре, до біса, що ж ти винаходиш?

— Останнє, що я винайшов, — це вогнестріл.

— Вогнестріл? Що це таке? Поясни.

— Це дерев'яно-металева палиця, яка вистрілює металевою кулею зі швидкістю, що вдвічі перевищує швидкість пострілу ельфів. А її потужність може повалити вепра.

— Це правда? Чи знову шахрайство? Кажи правду негайно.

— Правда. Я у вашому полоні, навіщо мені брехати?

— Ну тоді, пане винахіднику, ти під моїм особистим захистом.

— Чому? — здивувався Варброф.

— Ви чули, чому, ха-ха! — сміявся гоблін. — Зроби мені цей "вогнеплюй".

— Але...

— Без "але", а то моя милість зміниться на ярість. Скільки часу тобі потрібно?

— За наявності всіх інструментів і матеріалів — тиждень.

— Хмм, у тебе є три дні. За матеріали не хвилюйся, тобі все дадуть. Від роботи в шахті ти звільнений. Побачимо, який ти винахідник. Якщо ти говориш правду, станеш моїм особистим зброярем. Якщо ні — ми давно не ласували гномятиною. Все, вільний! Заберіть його і принесіть мені щось пожерти, у мене розгулявся апетит.

Його вивели з тронної зали, і до нього знову підійшов той гоблін, що докучав йому раніше.

— Що ти надумав? Хмм, я бачу тебе наскрізь. Не вздумай щось утнути. Хоча, якщо ти збрехав, а я впевнений, що ти збрехав, то тебе чекає смерть. Готуйся, я особисто випущу тобі кишки. Відведіть його в темницю до інших. А завтра ти почнеш майструвати те, що наобіцяв нашому володарю.

Коли він повернувся до темниці, до нього одразу підійшли гноми і почали розпитувати, де він був так довго і чи його катували.

Примара механічного велетня

— Як ти, принце? — запитав Годху, підійшовши до нього і поклавши руку на плече.

— Жити буду. Трохи мене побили, але нічого страшного.

— Добре, що не вбили, — підійшла до нього принцеса.

— Тебе просто вирішили відлупцювати за те, що ти заступився за старого дурня? — запитав Годху.

— Чи було щось іще? — продовжила принцеса, ніби знаючи, що він зустрічався з ватажком гоблінів.

— Ну, спочатку мені пригрозили розправою, потім побили, а потім відвели до їхнього ватажка.

— Ти бачився з Жогром? І він ще не здох? Жирний покидьок так і сидить на троні мого батька?

— Так, він досі там. Не знаю, яким він був раніше, але зараз ледь поміщається на троні.

— Покидьок, — принцеса вилаялась на древньому гномському наріччі.

— Що він хотів від тебе? — запитала вона.

Варброф присів і почав розповідати про те, що Жогр переймається тим, чи ніхто не знає, що гном тут, і чи насправді він принц.

— Ха-ха-ха, — принцеса сплюнула на землю. — Сцикло. Переживає, щоб не прийшло військо і не рознесло все це кубло.

— А далі що? — запитала вона.

— Я збрехав йому, що я звичайний винахідник.

— О ні, тільки не це, — принцеса встала і почала ходити з боку в бік. — Тільки не кажи, що ти йому щось наобіцяв.

— Добре, не буду, — відповів Варброф.

— Варброфе, трясця тобі! Це його слабкість. Він постійно вимагає від нас якихось винаходів, бо самі гобліни в цьому бездарні. Ми прикинулися гіршими майстрами, ніж гобліни, тільки так ми вижили досі. Що ти йому пообіцяв змайструвати? Тільки не кажи, що це зброя.