Пролог

Бери від життя все, чого хочеш.
Головне — побачити й узяти

Колись я розумів цю фразу зовсім інакше.

Мені здавалося, що брати від життя все — означає жити так, ніби завтрашнього дня може не бути. Не відмовлятися від задоволень, не боятися наслідків, іти туди, куди інші не наважуються, і пробувати все, що викликає цікавість. Я був молодим, жадібним до вражень і впевненим, що саме в цьому полягає свобода.

Я справді багато чого брав. Принаймні так мені здавалося.

Моє життя було наповнене людьми, вечірками, алкоголем, наркотиками, випадковими зв’язками, ризиком і тим станом, коли кров ніби кипить, а весь світ стає яскравішим і простішим. У такі моменти я не думав, що руйную себе. Навпаки, я почувався живим.

Чи був я щасливим?

Так. Не буду обманювати ні вас, ні себе. У деякі моменти я справді був щасливим. Людина взагалі здатна отримувати задоволення від того, що повільно перетворює її на раба. У цьому й полягає одна з найнебезпечніших пасток: рабство рідко починається з кайданів.

Іноді воно починається з насолоди.

Я сам увійшов у це життя. Мене ніхто не змушував. Це був мій вибір, і сьогодні я не хочу вдавати із себе жертву обставин чи поганого оточення.

Я не шкодую про більшу частину пройденого шляху. Якби мені запропонували прожити все заново, багатьох учинків я б не повторив. Але я не хотів би втратити розуміння, яке здобув завдяки їм.

Шкодування нічого не змінює. Набагато важливіше зрозуміти, чи зміг ти перетворити пережите на інформацію, яка допоможе тобі жити далі.

Іноді помилка стає найдорожчою платою за знання, яке неможливо отримати інакше.

Проблема була не в задоволенні. Проблема полягала в тому, що я сприйняв задоволення як свободу.

Мені здавалося, що вільна людина — це та, якій ніхто не може заборонити робити те, чого їй хочеться. Пізніше я зрозумів: якщо ти вже не здатний відмовитися від того, чого тобі хочеться, жодної свободи в тебе немає. Ти просто підкоряєшся черговому бажанню, речовині, людині, страху чи звичці.

Я називав це свободою, хоча поступово ставав залежним від усього, що мало б її мені давати.

Чи думав я про майбутнє? Звичайно. Я мріяв про великі гроші, успіх, кохання й таке життя, у якому мені не доведеться ні перед ким звітувати. Тільки всі мої плани були схожі на красиві будинки, зведені без фундаменту. Я уявляв результат, але не розумів, якою людиною потрібно стати, щоб цей результат створити й утримати.

Я хотів багато чого, але не знав, як улаштоване саме бажання. Не розумів, чому одні люди отримують те, до чого прагнуть, а інші роками мріють і залишаються на тому самому місці. Чому одна можливість змінює чиєсь життя, а інша людина навіть не помічає її.

І найголовніше — я не розумів, чого хочу насправді.

Довгий час я просто повторював те, що бачив навколо.

Якщо чимось починали займатися інші, мені теж хотілося спробувати. Якщо з’являвся новий напрям, нова ідея чи черговий спосіб швидко змінити життя, я хапався за нього. Часто в мене навіть виходило краще, ніж у багатьох.

Але здатність швидко опановувати нове ще не означає, що ти рухаєшся в правильному напрямку.

Можна дуже швидко йти не туди.

Напевно, багато хто впізнає в цьому себе. Навколо постійно хтось пояснює, як потрібно жити. Батьки хочуть одного, друзі радять інше, суспільство пропонує третє.

Потім з’являються соціальні мережі, де кожен другий знає, як правильно заробляти, будувати стосунки, виховувати дітей, ставитися до свого тіла й шукати призначення.

Серед усього цього шуму людина поступово перестає чути саму себе.

Вона обирає професію, тому що та вважається перспективною. Створює стосунки, тому що настав час. Купує речі, які мають підтвердити її статус. Ставить цілі, що красиво звучать, але не викликають у ній нічого, крім утоми.

А потім одного дня залишається наодинці із собою й не може відповісти на просте запитання: «Я взагалі живу своє життя чи виконую чужий сценарій?»

Це запитання з’явилося в мене не одразу.

Спочатку я шукав не себе, а силу, яка допоможе мені отримати все бажане.

Мій пошук почався ще в дитинстві. Одного разу в домі з’явилася книга про окультизм. Для дитини, яка виросла на історіях про магію, боротьбу світла й темряви та людей, що володіють таємним знанням, вона стала справжніми дверима в інший світ.

Я читав, захоплювався, пробував і вірив, що десь існує сила, недоступна більшості.

З часом моя бібліотека зростала. У ній з’являлися книги про магію, ауру, астрал, медитацію, реінкарнацію, підсвідомість і приховані можливості людини. Я переходив від темного до світлого, від одного вчення до іншого, але сьогодні розумію: напрям змінювався, а мета залишалася колишньою.

Я шукав спосіб отримати бажане за допомогою чогось, що перебуває поза мною.

Мені хотілося вірити, що існує особливе знання, ритуал, стан або техніка, після якої реальність почне підкорятися моїм бажанням. Карти бажань, візуалізації, натальні карти, символи, щасливі предмети, мантри, гороскопи, передбачення й різні практики здавалися різними інструментами, але трималися на одній надії: десь є сила, здатна виконати частину роботи за мене.

У якийсь момент я зрозумів, що це дуже схоже на залежність.

Наркоман шукає речовину, яка змінить його стан.

Людина, втомлена від власного життя, нерідко шукає ідею, яка позбавить її необхідності змінювати себе.

Вона хоче отримати впевненість без досвіду, гроші без створення цінності, любов без здатності будувати стосунки й майбутнє без щоденних дій.

Змінюються лише назви наркотику.

Для одного це алкоголь. Для іншого — чуже схвалення.

Для третього — віра в знак, передбачення, натальну карту чи правильне розташування планет. Хтось нескінченно купує курси, але нічого не застосовує. Хтось роками чекає слушного моменту. Хтось переконує себе, що Всесвіт уже готує йому подарунок, хоча сам не зробив жодного кроку назустріч бажаному.