5

В непрошені гості до пані Ярини ми потрапили коли березневе надвечір’я перетворилося на сутінковий вечір. Господиня дому прийняла нас не надто приязно. Висока худорлява жінка невдоволено глипнула на Дарину, а у мене непривітно запитала:

– Що вас привело до мене, пане дільничний?

– Ваша заява, пані Середа, – офіційним тоном відповів я. – Хочу побалакати про те, що ви у ній виклали.

– А про що там говорити, – тонкі губи жінки скривилися у невдоволеній посмішці. – Я написала про злочин, а ви приймайте відповідні міри.

– Проблема в тому, що злочину як такого не було і викладені вами факти не відповідають дійсності.

– Як це не відповідають дійсності? – сердито вигукнула пані Середа. – Цей поганець з моєю донькою зустрічався? Зустрічався. А зараз кинув та знеславив на все село. То що з ним тепер робити? Посадити збоченця за розбещення неповнолітньої дівчинки. Я йому цього ніколи не пробачу і кістками ляжу та доб’юся того щоб запроторити негідника в тюрму.

– Ну почнемо з того, що між молодими людьми нічого більшого окрім дружби ніколи не було, – перебила гнівну тираду жінки Дарина. – Мар’яна і Олекса просто імітували якісь відносини, щоб ваша донька могла уникнути надмірного контролю зі сторони своїх батьків. Вона молода дівчина якій хочеться вволю погуляти, а одній їй ви б цього гарантовано не дозволили. От ці юні шибеники і придумали такий нехитрий план. Для всіх оточуючих вони наче закохана пара, а насправді кожен сам шукав своє щастя. Парубок нещодавно зустрів дівчину котра заполонила його серце, тому з лицедійством довелося закінчити.

– Що ти варнякаєш? – очі пані Ярини від люті перетворилися на дві вузькі щілини. – Не може такого бути.

– Може, – підтримав секретарку я. – Сьогодні ми відверто побалакали з Олексою і він розповів все як є. Думаю все сказане ним підтвердить і Мар’яна. Тому для вашої заяви немає ніяких підстав. Заберіть її завтра вранці, щоб згодом не відповідати за наклеп.

– Але ж як так? – пані Середа важко опустилася на ослона. – Я ж так надіялася і сподівалася, що вони будуть разом. Скільки разів мріяла про те як ми справимо їм весілля, а потім будемо тішитися внуками. Олекса ж був би для мене не як зять, а як рідний син. Невже всьому цьому не судилося здійснитися?

– На жаль не всі наші бажання збуваються, – намагаючись бути максимально переконливим звертаюся до жінки. – Інколи під тиском життєвих обставин доводиться відмовлятися від деяких омріяних речей. Зрештою вам особливо нічим перейматися. У вас вродлива донька котра неодмінно знайде собі достойного хлопця а вам хорошого зятя. І якщо говорити відверто, то я навіть не виключаю того, що можливо колись ваші сподівання стануть реальністю. Знаєте, Олекса і Мар’яна ще молоді, нерозважливі та до певної міри легковажні, та є шанс, що згодом ті стосунки які вони зараз називають дружбою все ж переростуть в щось більше і значущіше. Ви просто наберіться терпцю і не робіть таких от дурниць як сьогодні. Зараз в країні війна і кожну хвилину потрібно витрачати на любов та повагу до своїх близьких, рідних і друзів, а не на сварки та чвари з сусідами-односельчанами.

– Ви думаєте вони ще зійдуться? – з надією в голосі запитала пані Ярина.

Відповісти я не встиг бо в кімнату увірвалася ще одна учасниця конфлікту – Мар’яна. Розпашіла від гніву вона з порога накинулася на матір:

– Мамо, що ти собі дозволяєш?!? Як посміла написати такі нісенітниці на Олексу?!? Та він ніколи мене навіть словом не скривдив. Не було ніякого розбещення. Хочеш, завтра сходимо до лікаря і він все тобі підтвердить. Негайно забери цю кляту заяву, бо я за себе не відповідаю…

– Нам здається час забиратися звідси, – шепнула мені Дарина. – Вони тут і без нас розберуться.

З цим важко не погодитися тому ми непомітно вислизаємо з хати. Я відпроваджую жінку додому. Всю дорогу вона мовчить і тільки біля своєї хвіртки запитує:

– А ви щиро це говорили?

– Що саме ви маєте? – дивуюся я.

– Що тепер кожну хвилину потрібно витрачати на любов та повагу до близьких?

– Звісно ж. Хто його знає як воно буде завтра і чи взагалі буде це завтра.

Дарина якусь мить стоїть в мовчазні задумі, а потім раптом пропонує:

– А не зайдете до мене на каву? І до речі, може вже перейдемо на «ти»?