4

Дарина не заперечувала і не минуло й п’яти хвилин як ми опинилися на подвір’ї садиби Маслюків. Тут нас зустріла сама господиня дому, пані Світлана. Невисока повненька жіночка саме годувала домашню птицю, і наш несподіваний вечірній візит дещо спантеличив її. Чемно відповівши на наше привітання вона настороженим поглядом зиркнула мені у вічі, наче намагалася прочитати там, яка ж така нагальна причина привела дільничного інспектора і секретарку сільради до неї додому. Що ж не має сенсу ходити околяса, а краще відразу ж перейти до головного.

– Пані Світлано, можна побалакати з вашим сином? – максимально спокійним тоном запитую я. – Він зараз вдома?

– Ні, він пішов до батька на блокпост, – жінка помітно зблідла від моїх запитань. – А що трапилося?

– Скарга на нього надійшла в сільраду. От хочу розібратися що й до чого.

– І хто ж на мого хлопця жаліється? – очі у пані Світлани зблиснули гнівом. – Напевне ця навіжена Ярина Середа. Все ніяк не може вгомонитися зі своїми божевільними планами. Скільки я вже їй говорила, щоб перестала діймати мого Олексу своєю Мар’яною.

– То ви проти того щоб ваш син зустрічався з цією дівчиною? – подала голос Дарина.

– Не говоріть дурниць, – важко зітхає жінка. – Звісно ж я не проти. Мар’яна дівчинка приязна, доброзичлива і роботяща. Та й на вроду їй гріх нарікати. Тільки що я можу зробити? Не силоміць же мені прив’язувати сина до неї? Якщо йому серце перестало лежати до дівчини, то хіба я здатна хлопця до цього змусити? Не хочу і не буду. А Ярина нехай забирається під три чорти, і якщо й надалі писатиме кляузи на Олексу, то не подивлюся на нашу багаторічну дружбу, а візьму гарапника і добряче пройдусь ним по її дурнуватій макітрі.

Свою погрозу пані Світлана промовила з такою рішучістю, що я і на мить не засумнівався в тому, що вона насправді здійснить те про що каже. От халепа, ще мені до цього всього не вистачало бійки між двома зрілими жінками. Про зміст заяви вирішую поки що не говорити, а обережно цікавлюся:

– І давно вже у вас з нею такі непорозуміння?

– Та десь з місяць. Відтоді як мій Олекса розійшовся з її Мар’яною. З того часу Ярина не дає нам спокою. Вже кілька разів перестрівала сина посеред села і шпетила його привселюдно на чім світі стоїть. Приходила сюди та мені щось намагалася довести. Геть жінка збожеволіла. Кажу треба брати до рук гарапника і вгамувати її.

– Давайте не будемо виходити за межі розумного, – примирливо промовив я. – Дозвольте мені самому в усьому розібратися і прошу не робіть нічого протизаконного.

Після цих слів ми покидаємо обійстя Маслюків і вирушаємо в сторону околиці села де знаходиться блокпост. Мені надзвичайно важливо тепер переговорити з парубком віч-на-віч і не дати розгорітися сімейним війнам в селі. Дарина крокує поряд мене і мовчить, мабуть обдумуючи щойно почуте. А замислитися дійсно є над чим. Інтуїція підказує мені, що хлопець не винуватий в тих гріхах, що йому приписують, та владна скаржниця здатна своєю необдуманою впертість неабияк зашкодити і йому і своїй доньці водночас.

Блокпост зустрічає нас якимось похмурим спокоєм. Барикада з масивних бетонних блоків та мішків з піском увінчана жовто-блакитним стягом має стати на заваді загарбникові, на випадок якщо той спробує полізти в наше село. Поряд, кілька чоловіків з місцевої територіальної оборони про щось тихенько розмовляють між собою. Серед них помічаю Олексу, високого статного хлопця, котрий стоїть осторонь і замріяно дивиться кудись вдалечінь.

Привітавшись звичним гаслом з захисниками блокпоста відкликаю парубка на сторону й прямо запитує:

– Олексо, скажи мені чесно, що там у тебе трапилося з Мар’яною?

– А вам яка до цього справа? – сердито зиркає на мене юнак. – Мої особисті стосунки нікого не стосуються.

– На жаль ти помиляєшся, – примирливо кажу я. – Боюся тепер це вже і моя справа.

– Чому? – дивується хлопець. – Яке кому діло, що там у мене з Мар’яною?

– Бачиш, до мене надійшла заява від її мами. Пані Ярина звинувачує тебе в тому, що ти розбещував її неповнолітню доньку.

– Дурня якась, – вражено вигукнув Олекса. – Та Мар’янка завше була для мене як молодша сестра. Ми навіть ніколи по-справжньому й не цілувалися. Яке там до біса розбещення?

– Але ж ви стільки часу були закоханою парою? – не можу стримати свого здивування.

– То все була лише гра на публіку, – сумно всміхнувся юнак. – Ми робили вигляд що разом, щоб Мар’яна мала змогу гуляти на дискотеках стільки часу скільки їй заманеться. Тітка Ярина думала ніби вона постійно зі мною тож не чинила доньці перешкод та не надокучала всілякими обмеженнями. Ото й все. Я лише прикривав дівчину перед її батьками і нічого серйозного між нами ніколи не було.

– Що ж тепер такого трапилося, що ти припинив цю гру? – запитую вже здогадуючись яку відповідь почую.

– Я закохався, – по деякій паузі промовляє Олекса. – Зустрів ту єдину і неповторну, яка відповіла мені взаємністю, тож не можу вже зображати кавалера Мар’яни.

– Що ж мені тепер робити з тою клятою заявою? – розгублено кажу я – Не думаю, що пані Ярина погодиться забрати її, а через це тебе можуть чекати великі неприємності.

– Мені байдуже – на диво рішуче мовить хлопець. – Я від свого кохання не відмовлюся і лицемірити перед всім селом більше не буду.