3

– А про що я можу здогадуватися окрім того, що гомонить все село? – дивується Дарина. – Ні для кого не є таємницею, те що тітка Ярина зараз опинилася біля розбитого корита. Тому вона така розгнівана й сердита останнім часом.

– Як це? – не зрозумів я.

– Та то довга історія і починається вона в далекій минувшині.

– То може розповісте її, бо я хоч і народився та зростав тут, однак майже два десятиліття знаходився далеко від рідного села.

– Ну от, приблизно тоді все й розпочалося, – промовляє жінка і кокетливо додає. – Якщо маєте бажання її почути, до доведеться провести мене додому.

– Звісно маю і бажання дізнатися про все і можливість пройтися з вами до вашої садиби, – ледь приховую свою радість від того, що випала нагода поспілкуватися з Дариною

– Раз так то слухайте уважно. Сама я тоді була ще надто юною і мало звертала увагу на такі речі, тому буду краще переповідати те про що й досі подейкують старожили. Мабуть вам і самому відомо, тітка Ярини до останнього часу мала одну хорошу подругу. Свою односельчанку Світлану, з якою вона товаришувала ледь не з дитячого садка. Разом вони сиділи в школі за однією партою, потім вчилися в одному й тому ж технікумі, навіть на роботу в трикотажній фабриці влаштувалися працювати одночасно.

Дружба їхня виявилася настільки міцною та щирою, що над нею були невладні ні час, ні всілякі життєві неприємності. Після заміжжя та народження первістків молоді жінки начебто пообіцяли одна одній, що їхні діти сягнувши повноліття неодмінно поберуться. Так вони назавше скріплять ті добрі відносини, що склалися між їхніми сім’ями. Звісно всі сприймали такі розмови як невинне жартування, адже хто може передбачити те як складеться доля людини через десятки літ.

До останнього часу здавалося ніщо не здатне завадити цим прагненням двох жінок поріднитися. Їхні сім’ї продовжували дружити, діти зростали наче рідний брат і сестра, а коли досягнули підліткового віку, то почали й зустрічатися. Мар’яна стала однією з найвродливіших дівчаток села, та й Олекса виявився леґінем нівроку. Односельці вже навіть заговорили про те, що мрії і побажання їхніх матерів, як це не дивно, та все ж стануть реальністю. На жаль не судилося.

– Чому? – не стримався я. – Що ж трапилося такого, що завадило цим планам.

– Хто ж його знає, – сумно зітхнула Дарина. – Та в селі пліткують, що молода пара нещодавно розійшлася і призвідником цього став хлопець. Мабуть тому тітка Ярина так шаленіє.

– Вона не лише шаленіє, вона ще й заяву написала на юнака, – мимоволі вирвалося у мене.

– Овва, то вона хоче силоміць заставити повернутися парубка до своєї доньки.

– Не зовсім так, справа набагато серйозніша, – кажу я, розуміючи, що приховувати зміст заяви вже немає ніякого сенсу. Як не крути, а звістка про обвинувачення молодого Олекси в домаганнях неповнолітньої Мар’яни і без мене мабуть вже назавтра розійдеться по всьому селі.

– То що ж таки трапилося? – від цікавості жінка аж зупиняється на півкроку.

– Якщо допоможете мені розібратися в усьому цьому сьогодні, то хоч зараз вам про все розповім.

– Так не чесно, – каже Дарина і закопилює губку, – я ж сповна задовільнила вашу цікавість. Та й чим можу допомогти, якщо навіть не знаю про що йдеться.

Я кількома короткими фразами переказую своїй супутниці зміст заяви, а потім замовкаю в очікуванні її реакції. Жінка вочевидь під враженням від почутого теж кілька хвилин не промовляє ні слова, а потім все ж задумливо каже:

– То он як воно все складається. Та чим я можу зарадити цій ситуації?

– Я збираюся сьогодні переговорити з усіма учасниками цього інциденту, щоб розібратися що й до чого, і хочу щоб ви були присутніми при цих розмовах.

– Навіщо? – дивується Дарина.

– Самі бачите наскільки ця справа делікатна, – зам’явся я не в силі зізнатися, що мені просто надзвичайно приємна компанія жінки. – А ви все життя прожили в селі, вас тут добре знають і поважають. У вашому товаристві мені буде легше знайти спільну мову з людьми, та й не включено, що під час бесіди зможете дати якусь слушну пораду. Ну і врешті-решт ви теж представник місцевого самоврядування.

– Гаразд, – якусь мить повагавшись погоджується моя супутниця і відразу запитує. – З чого почнемо?

– Та напевне варто насамперед зустрітися з, так би мовити, головним винуватцем конфлікту. Пропоную сходити до Олекси.